Узагальнення теми «Процеси життєдіяльності тварин»

Таблиця 20. ОСНОВНІ ПРОЦЕСИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ТВАРИН

Назва	Сутність	Різноманітність
Гетеротрофне живлення	Забезпечується надходження в організм поживних речовин та отримання власних органічних сполук	Через поверхню тіла Через травну систему
Травлення	Здійснює подрібнення й розщеплення їжі на прості речовини, що можуть всмоктуватися й брати участь в обміні речовин	Позаорганізмове Організмове: внутрішньоклітинне, позаклітинне, приклітинне
Дихання	Забезпечується надходження в організм кисню, використання його клітинами для окиснення органічних речовин і виділення з організму вуглекислого газу	Шкірне Трахейне Зяброве Легеневе
Транспорт речовин	Здійснює в організмі перенесення сполук для забезпечення його життєдіяльності	Шляхом дифузії З допомогою кровоносної системи органів
Виділення	Забезпечує виведення з організму надлишків води, кінцевих продуктів обміну, надлишку солей та отруйних речовин, що поступили в організм або утворилися в ньому	Шляхом дифузії За допомогою видільної системи органів
Опора	Здійснює захист, опертя й пов'язана з наявністю скелетних мертвих чи живих зміцнюючих утворів	Гідроскелет Екзоскелет Ендоскелет
Рух	Здатність до активних взаємовідносин із середовищем, що виникає як результат скоротливості на різних рівнях організму	Амебоїдний Мерехтливий М'язовий
Подразливість	Здатність організму реагувати у відповідь на дію чинників середовища, яка реалізовується на різних рівнях організації	У формі орієнтацій, таксисів та рефлексів
Регуляція функцій	Забезпечує узгоджену й скоординовану відповідь тваринного організму на будь-які зміни середовища	Гуморальна регуляція Нервова регуляція Імунна регуляція
Розмноження	Відтворення тваринним організмом нових особин	Нестатеве розмноження Статеве розмноження
Розвиток	Сукупність послідовних змін будови, функцій і хімічного складу, що відбувається в тваринному організмі з моменту зародження й до кінця життя	Прямий розвиток Непрямий розвиток: 1) з повним перетворенням; 2) з неповним перетворенням.
Ріст	Сукупність кількісних змін, які забезпечують збільшення маси й розмірів особин за рахунок біосинтезу речовин	Обмежений ріст Необмежений ріст

Процеси життєдіяльності тварин мають свої особливості, які визначають і характеризуються складнішою організацією органів і систем органів. Процеси життєдіяльності тваринних організмів вивчає фізіологія тварин.

Самоконтроль знань

Практична робота "Порівняння будови мохів, папоротей та пакритонасінних квіткових рослин"

 Практична робота "Порівняння будови мохів, папоротей та пакритонасінних квіткових рослин"

https://youtu.be/uiTvC-b2i0E

Записуємо у зошит

31 березня

Практична робота

"Порівняння будови мохів, папоротей та пакритонасінних квіткових рослин"

 Мета: порівняти, встановити риси подібності й відмінності у будові мохів, папоротей та покритонасінних рослин

 Обладнання: відео, матеріали презентації, підручник, зошит.

                                                                     Хід роботи 

 І. Розглянте малюнки та пригадайте будову моху(зозулин льон), папороті(щитник чоловічий) та квіткових рослин. 

Будова папороті щитник чоловічий

                                   Будова покритонасінних рослин

ІІ. Заповніть підсумкової таблиці результатів дослідження. Результати досліджень впишіть у таблицю.

 Для цього органи, наявні у даної рослини, позначте знаком «+», а відсутні – знаком «-» 

ВССНОВОК-

джерело-https://pochatkova1shkola.blogspot.com/p/6-6-6.html

https://vseosvita.ua/library/mohi-zozulin-lon-prezentacia-6-klas-425659.html

http://8next.com/botan/5640-botan_206.html

 

Порівняння будови мохів, папоротей та покритонасінних (квіткових) рослин

Мета: на природних рослинних зразках провести аналіз будови тіла основного фотосинтезуючого покоління моху, папороті та квіткової рослини; встановити подібні та відмінні ознаки цих рослин.

Матеріал: живі рослини або гербарні зразки моху (зозулин льон, фунарія тощо), папороті (чоловіча папороть, багатоніжка тощо), квіткові рослини (жовтець, перстач тощо).

Обладнання: лупа.

Звіт з виконання роботи:

Підсумкова таблиця результатів вивчення рослин (за даними власних спостережень):

Частини тіла	Мох	Папороть	Квіткова рослина
Корінь	-	+	+
Стебло	+	+	+
Листок	+	+	+
Ризоїди	+	-	-
Квітка	-	-	+
Спорангій	+	+	-
Насінина	-	-	+
Плід	-	-	+

(Примітка: у квіткових рослин спорангії наявні, але вони значно зменшені - до розмірів однієї клітини. Це пилковий мішок та насінні зачатки. В цій роботі їх неможливо визначити за звичайним спостереженням).

Висновок:

1. Будова основного фотосинтезуючого покоління у мохів, папоротей і квіткових рослин є подібною у таких рисах: всі вони мають стебла та листки.

Відмінності у будові:

- мохи не мають коренів (частину їхніх функцій виконують ризоїди);

- папороті та квіткові рослини ризоїдів позбавлені;

- мохи та папороті мають спорангії, але не мають квіток, насінин та плодів (на відміну від квіткових рослин).

2. Вегетативними органами мохів, папоротей та квіткових рослин є: корінь (або ризоїди), стебло та листок.

3. Органами розмноження мохів та папоротей є спорангії, квіткових рослин - квітки, насінини та плоди.

джерело-https://uahistory.co/gdz/biology-to-the-book-kostikova-6-class/49.php

Світоглядні та наукові погляди на походження та історичний розвиток життя

https://youtu.be/3fdgjfbq7CI

Ідея самозародження життя. Перші думки про те, як на Землі з'явилося життя, були висловлені ще прадавніми мудрецями. У той час ідея спонтанного самозародження живих істот з неживих матеріалів (пилу, ґрунту, залишків їжі) сприймалася як належне (іл. 39.1). У Середньовіччі уявлення про походження життя набули форми релігійної догми, одним з постулатів якої була ідея, що живі істоти можуть виникати під впливом животворного духу.

Ця ідея побутувала аж до XIX ст., хоча вже тоді вважали, що властивість спонтанного самозародження живого з неживого мають лише одноклітинні організми. Остаточно цю ідею розвінчав у 1865 р. видатний мікробіолог Луї Пастер.

Суть ідеї: якщо в закритій корком колбі тривалий час кип'ятити будь-яке поживне середовище, то воно буде залишатися стерильним, поки не буде відкритий корок. Однак прихильники самозародження не сприймали цей доказ як переконливий, уважаючи, що для самозародження необхідне чисте, а не прогріте повітря. Тому на замовлення Луї Пастера була виготовлена спеціальна колба з вигнутим у вигляді лебединої шиї відкритим горлечком (іл. 39.2).

39.1. Середньовічний алхімік

Іл. 39.2. Схема досліду Л. Пастера в колбах із S-подібним горлом: а — в колбі із S-подібним горлом поживне середовище після кип'ятіння довго залишалося стерильним: б — якщо усунути S-подібне горло, то в середовищі швидко розвиваються мікроорганізми

Луї Пастер (1822-1895)

У такій колбі після кип'ятіння живильний бульйон не проростав бактеріями, як і в колбі, що закрита корком. Л. Пастер пояснював це тим, що мікроорганізми, які проникають у таку колбу разом з повітрям, осідають на вигинах горлечка. Свої слова він підтвердив, добре струсонувши колбу — так щоб бульйон омив стінки горлечка. Після цього за деякий час у відварі з'явилися бактерії. У такий спосіб було доведено, що в середовищі, позбавленому мікроорганізмів, навіть за ідеальних умов неможливе їх самозародження.

Зараз ідеї спонтанного самозародження організмів повністю вилучені з біології, а їх притулком залишається креаціонізм (від лат. креаціо — творення) — релігійно-філософська концепція, яка розглядає різноманітність живої природи, людство, Землю й світ загалом як акт творення вищою, надприродною силою.

Абіогенез. Заперечення ідеї можливості спонтанного зародження організмів у сучасних умовах не суперечить науковим уявленням про те, що життя на Землі виникло з неорганічної матерії мільярди років тому в особливих умовах у результаті хімічної, або, як її ще називають, передбіологічної еволюції — поступального процесу появи нових хімічних сполук, більш складних і високоорганізованих порівняно з вихідними речовинами, що відбувався на Землі перед виникненням життя. Ця ідея передбіологічного розвитку природи, який спричинився до утворення життя, одержала назву абіогенез (від грец. а — не, біос — життя, генезис — походження).

Підстави, які дають можливість вважати, що життя на Землі виникло в результаті хімічної еволюції. Матеріальна сутність живих тіл доволі проста: вони побудовані з полімерних органічних речовин, основу яких становлять сполуки атомів Карбону, а процес життєдіяльності — це сукупність упорядкованих хімічних реакцій, що чітко випливають одна з одної. З точки зору законів хімії та фізики у біологічних процесах немає нічого особливого і їх можна легко відтворити в лабораторних умовах, для чого необхідно подумки розкласти метаболізм організму спочатку на біохімічні цикли, а потім на окремі реакції, а клітину відповідно на структури й макромолекули, з яких вона побудована. Звідси можна уявити собі логіку поступового ускладнення будови хімічних сполук і реакцій, що могло відбуватися 3-4 мільярдів років тому. Потім у лабораторії, в умовах, що імітують події на Землі, спочатку здійснити синтез найпростіших біологічних сполук, потім з них одержати біополімери, що мають каталітичну активність, і лише потім — структури, що нагадують клітинну мембрану.

Науковий сценарій походження життя на Землі шляхом хімічної еволюції. Спочатку в особливих умовах, що в той час склалися на Землі, з неорганічних сполук відбувся синтез простих органічних речовин: карбонових кислот, амінокислот, вуглеводів, азотистих основ. Для цього на Землі були всі умови: вдосталь води, метану, аміаку й ціанідів, відсутність вільного Оксигену й інших окиснювачів, а також надлишок вільної енергії у вигляді ультрафіолетового світла, електричних розрядів і вулканічної діяльності.

Наступним етапом став синтез органічних полімерів. Каталізаторами могли слугувати йони металів, а матрицею — частинки глини. У результаті в «первинному бульйоні» плавали різні поліпептиди й найпростіші ліпіди, які сполучалися один з одним, утворюючи більш складні багатомолекулярні комплекси, що мали вигляд крапель із чіткими межами. Далі відбулося утворення комплексів білків та нуклеїнових кислот і пов'язаних з цим реакцій матричного типу й виникнення ліпідних мембран. Завершився процес хімічної еволюції утворенням протобіонтів (від грец. протос — первинний і біос — життя) — перших біологічних систем, які нагадували сучасні одноклітинні організми. За час їх існування утворилися справжні ферменти, різко зросла стійкість матричного синтезу й почали утворюватися клітинні мембрани. Саме з них більш ніж 3,5 млрд років тому виникли археобіонти (від грец. археос — стародавній і біос) — перші одноклітинні організми, які нагадували сучасні бактерії (іл. 39.3).

Іл. 39.3. Перші живі істоти — архебіонти — нагадували сучасних примітивних прокаріотів

Іл. 39.4. Протоклітина

Слід зазначити, що й дотепер у лабораторних умовах не вдалося синтезувати живі організми з простих неорганічних сполук. Проте є конкретні успіхи, які дають підставу вважати, що передбіологічна еволюція — це перспективна гіпотеза, що становить неабиякий науковий інтерес. На цей час у пробірках з неорганічних речовин не лише вдалося одержати амінокислоти й синтезувати з них найпростіші поліпептидні ланцюги, але із цих поліпептидів і води створити протоклітини — частинки сферичної форми (іл. 39.4), що складаються з поліпептидних ланцюгів, які можуть збільшуватися в розмірах, ділитися й брунькуватися. Вони мають і ферментативну активність.

Концепція космічного виникнення життя на Землі. Наукова ідея, згідно з якою життя могло бути занесене з космосу, одержала назву концепції панспермії (від грец. пан — усі, сперматос — насіння). Спочатку її висловив німецький учений Ганс Рихтер у 1865 р., а потім обґрунтував шведський астроном, фізик і хімік Сванте Арреніус (1859-1927), який підрахував, що фотони світла тиснуть на частинки, що дорівнюють за діаметром спорам бактерій. Завдяки цьому спори з величезними швидкостями можуть переміщатися в міжпланетному просторі. Також передбачають, що спори могли потрапити на Землю з метеоритами або космічним пилом. Це припущення має своє непряме підтвердження в тому, що спори бактерій можуть перебувати в стані спокою тисячоліттями. Вони витримують тривале перебування за температури абсолютного мінімуму (-273 °С), надзвичайно стійкі до радіації й ультрафіолетового випромінювання, вакууму та інших хімічних і фізичних впливів.

Іл. 39.5. Представник класу Тихоходи

Надзвичайну стійкість до факторів космічного середовища мають не лише спори бактерій, але й тихоходи — окремий клас типу Членистоногі (іл. 39.5).

У стані діапаузи ці мікроскопічні, схожі на ведмежат тваринки витримують: нагрівання до +150 °С, охолодження до -271 °С, перебування у вакуумі, тиск близько 6 000 атмосфер (що в шість разів перевищує тиск на дні найглибшого місця в океані), перебування у чистому водні, висихання тривалістю понад 100 років, повну відсутність кисню. Вплив найсильнішого рентгенівського випромінювання (570 тис. рентген) убиває лише 50 % особин, що опромінюються (для людини смертельною дозою радіації є 500 рентген).

Проте детальні космічні та інші дослідження не дали безсумнівних фактів, які підкріпили б гіпотезу панспермії. Не виявлено присутності яких-небудь живих частинок у космосі або на планетах Сонячної системи. До цього часу немає даних, які підтверджують реальність заносу одноклітинних істот у метеоритах. Але навіть якщо припустити, що перші організми потрапили на Землю з космосу, їм підійшли невідповідні для життя умови, що були 3-4 млрд років тому, і вони змогли розмножитися й дати початок життю на Землі, все одно залишається нез'ясованим питання про первісне виникнення життя у Всесвіті й можливості передбіологічної еволюції.

Біологічна еволюція. Дослідження тисяч вчених — зоологів, ботаніків, генетиків, палеонтологів, біологів інших спеціальностей, проведені за останні 250 років, показали, що весь світ перебуває у стані безперервного руху. Якщо історія людства — це зміна лідерів, політичних систем, піднесення одних народів або держав над іншими, а потім їх занепад, то історія органічного світу — це вимирання або відхід у «тінь» життєвого простору одних видів і прихід їм на зміну інших.

У результаті утворюються нові угруповання тварин і рослин, які щоразу по-новому формують вигляд Землі.

Еволюція (від грец. еволюціо — розгортання) — історичний розвиток життя на Землі. Цей термін запропонував швейцарський зоолог Шарль Бонне (1720-1793), який спостерігав за розвитком партеногенетичних попелиць. Він помітив, що в новонароджених самок завжди наявні зачатки майбутнього покоління. Учений висловив думку, що в організмі найпершої самки, яка започаткувала новий вид, були закладені всі майбутні покоління.

Поширивши цю гіпотезу на весь світ живого, він уявив його як розгортання природи від нижчих форм до вищих. Така ідея про розвиток живого сподобалася тогочасним ученим і термін прижився.

Чим біологічна еволюція відрізняється від інших історичних процесів? Виявляється, що, порівняно з іншими історичними подіями, біологічна еволюція має ряд важливих особливостей:

• біологічна еволюція має пристосувальний характер, який проявляється в обов'язковій відповідності новоутворених організмів до умов їх існування;

• біологічна еволюція протікає в ряді поколінь, а тому можна вважати, що кожна нова генерація організмів чимось, нехай навіть ледь помітним, відрізняється від попередньої;

• розвиток органічного світу має незворотний характер, а отже, вимерлі тварини й рослини ніколи не відродяться.

Вважають, що виникнення життя на Землі є наслідком хімічної еволюції. Цей процес передував виникненню життя й полягав у появі нових і все більш складних хімічних сполук. У наш час хімічна еволюція залишається дуже правдоподібною науковою гіпотезою, яка в міру розширення досліджень у цій галузі знаходить усе більше підтверджень. Органічна еволюція — це процес історичного розвитку живої природи, спрямовані зміни організмів, видів, їх угруповань і Землі в цілому.

1. У чому полягають істотні відмінності ідей самозародження й абіогенезу? 2. Що таке хімічна еволюція та які її основні положення? 3. У чому полягає обмеженість ідеї панспермії? 4. Сформулюйте, що таке еволюція. 5. Чим біологічна еволюція відрізняється від інших історичних процесів?

• Життя на планеті Земля — це унікальне чи звичайне явище, що трапляється на інших планетах Всесвіту? Відповідь обґрунтуйте.

джерело-https://uahistory.co/pidruchniki/mejjerin-biology-9-class-2017-ua/39.php

 

Організація дорожнього руху. Модель безпечного дорожнього середовища («трикутник безпеки»). Правила дорожнього руху. Регулювання дорожнього руху. Пріоритети в дорожньому русі

На цьому уроці ви дізнаєтеся:

• про модель безпечного дорожнього середовища;
• про правила дорожньої безпеки;
• про основні групи факторів ризику, що викликають аварійність на дорозі.

Пригадайте!

Що таке ДТП?

Запам'ятайте!

Дорожньо-транспортна пригода (ДТП) — це подія, пов'язана з рухом транспорту, у результаті якої завдано матеріальних збитків, загинули або дістали поранення люди. Безпека — стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства, організації, підприємства від потенційно й реально існуючих загроз або відсутність таких загроз.

Висловлюємо свою думку

Як ви розумієте вислів: «Перемагай труднощі розумом, а небезпеку — досвідом»?

Правила дорожнього руху — перелік правил, що регулюють обов'язки водіїв транспортних засобів і пішоходів, а також технічні вимоги щодо транспортних засобів для забезпечення безпеки дорожнього руху. Відповідно до Закону України «Про дорожній рух», установлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

В Україні встановлено правосторонній рух транспортних засобів. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила. Водії, пішоходи та пасажири зобов'язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як діти, люди похилого віку та люди з особливими потребами. Особи, які порушують Правила дорожнього руху, несуть відповідальність, згідно із законодавством.

Висловлюємо свою думку

Як ви розумієте пункт 1.4 Правил дорожнього руху: «Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила»?

Модель безпечного дорожнього середовища («трикутник безпеки»). Майже всі фактори ризику, що викликають дорожню аварійність, можна об'єднати в три основні групи: «дорога», «транспортний засіб» і «людина як учасник дорожнього руху». Як можна уникнути всіх факторів ризику дорожньої аварійності? Основою безпеки на дорозі має стати розуміння всіма учасниками дорожнього руху тріади: «ЛЮДИНА-ДОРОГА-ТРАНСПОРТНИЙ ЗАСІБ» (мал. 52).

Мал. 52. Модель безпечного дорожнього середовища «Трикутник безпеки»

Працюємо разом

Об'єднайтесь у чотири групи з умовними назвами «Людина», «Транспортний засіб», «Дорога», «Безпека» та назвіть якомога більше порад, що дають змогу знизити фактори ризику дорожньої аварійності. Проведіть рольову гру (потрібно зазначити, що група «Безпека» демонструє роль арбітра).

Організація дорожнього руху, регулювання дорожнього руху. Кожного разу, виходячи з дому у своїх справах, ви стаєте учасником дорожнього руху. Ваше здоров'я та життя значною мірою залежать від власної поведінки на дорозі й поведінки інших учасників дорожнього руху, зокрема інших пішоходів, водіїв, велосипедистів і пасажирів. Учасники дорожнього руху — особи, які беруть участь у дорожньому русі як пішоходи, водії, пасажири та погоничі тварин. Організація дорожнього руху — це створення умов за допомогою інженерно-технічних і організаційних заходів для досить швидкого, безпечного та зручного руху транспортних засобів і пішоходів.

Регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Дорожні знаки — це засоби організації дорожнього руху, які є стандартизованими графічними малюнками, що передають певні повідомлення учасникам дорожнього руху (мал. 53).

Мал. 53. Дорожні знаки

Дорожні знаки можна розділити на:

• попереджувальні знаки, які інформують водіїв про наближення до небезпечної ділянки дороги й характер небезпеки (під час руху по цій ділянці необхідно вжити заходів для безпечного проїзду);
• знаки пріоритету, що встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги;
• заборонні знаки, що запроваджують або скасовують певні обмеження в русі;
• наказові знаки, що показують обов'язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рухатися по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження;
• інформаційно-вказівні знаки, що запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів і територій, де діють спеціальні правила;
• знаки сервісу, що інформують учасників дорожнього руху про розташування об'єктів обслуговування.

Я вважаю так. А ти?

Об'єднайтесь у пари, розгляньте малюнок 53 й обговоріть, які з цих знаків ви бачите щодня, що вони означають. Чи є такі знаки, яких ви не знаєте?

Дорожні знаки розміщують так, щоб інформацію, яку вони передають, могли сприймати саме ті учасники руху, для яких вона призначена.

Якою буває дорожня розмітка. Кожна дорога складається з проїжджої частини, по якій рухаються тільки транспортні засоби, і тротуару (узбіччя), по якому ходять пішоходи. Дороги бувають головні й другорядні. Для зменшення можливості дорожньо-транспортних пригод на дороги наносять дорожню розмітку. Це знаки, які вказують напрямок руху, порядок дорожнього руху, габарити дорожніх споруд: мостів, тунелів тощо. Розмітка є горизонтальна й вертикальна (мал. 54, а).

Мал. 54. Горизонтальна та вертикальна розмітка (а); вертикальна розмітка (б).

Вертикальна розмітка у вигляді поєднання чорних і білих смуг на дорожніх спорудах та елементах обладнання доріг показує їх габарити й слугує засобом зорового орієнтування (мал. 54, б).

Горизонтальна розмітка на проїжджій частині — це лінії білого або жовтого кольору. Наприклад: широка суцільна лінія позначає край проїжджої частини на автомагістралях, поділ транспортних потоків протилежних напрямків. Якщо така лінія посередині — це осьова лінія. Вона поділяє дорогу на дві частини — праву та ліву. Автомобілям перетинати її заборонено. Якщо ви не встигли перейти на інший бік дороги, то можна зупинитися на осьовій лінії.

Дорожня розмітка є найпростішим та ефективним засобом організації дорожнього руху. Розмітка — це лінії, написи й інші позначення, що наносяться на проїзну частину, бордюри й елементи дорожніх споруд.

Дорожня розмітка допомагає водію орієнтуватися в дорожніх умовах, особливо під час руху в темну пору доби.

На широких вулицях, де транспорт рухається в одному напрямку в декілька рядів, на переходах білою фарбою наносять «острівець». Це безпечне місце для пішоходів. Стоп-лінія означає, що водій повинен зупинитися. Широкі поперечні лінії на проїжджій частині означають перехід для пішоходів. Таку розмітку називають «зеброю».

Дорожня розмітка повинна бути видимою учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби на відстані, що забезпечує безпеку руху. На ділянках доріг, на яких виникають труднощі для видимості учасниками дорожнього руху дорожньої розмітки (сніг, бруд тощо) або дорожня розмітка не може бути відновленою, установлюються відповідні дорожні знаки.

Які бувають види пішохідних переходів. Пішохідний перехід — ділянка проїжджої частини або інженерна споруда, призначені для руху пішоходів через дорогу (мал. 55). Пішохідні переходи позначають дорожніми знаками, дорожньою розміткою, світлофорами. За відсутності дорожньої розмітки межі пішохідного переходу визначаються відстанню між дорожніми знаками, а на перехресті — шириною тротуарів.

Мал. 55. Розмітка «зебра»

Вам уже відомо, що місця, де пересікаються дороги, називають перехрестями (мал. 56). Це найнебезпечніші ділянки дороги, на яких треба бути дуже уважними, щоб не трапилася дорожньо-транспортна пригода.

Мал. 56. Перехрестя

Перехрестя можуть бути регульованими й нерегульованими. На регульованому перехресті рух транспорту впорядковується за допомогою регулювальника або світлофора.

Пішоходи повинні переходити проїжджу частину вулиці по пішохідних переходах. Переходи бувають наземні, підземні й надземні.

Наземний перехід — це ділянка проїжджої частини з відповідною розміткою (мал. 55).

Надземний перехід — це перехід над проїжджою частиною (мал. 57, а).

Підземний — перехід під проїжджою частиною (мал. 57, б).

Мал. 57. Надземний (а) і підземний (б) переходи

Якщо переходу немає, дозволяється переходити дорогу під прямим кутом у місцях, де її добре видно в обидва боки. Якщо є світлофор, треба керуватися його сигналами. Переходячи вулицю, потрібно подивитися ліворуч, а потім, дійшовши до середини, — праворуч.

Поміркуйте

Обговоріть, чому потрібно виконувати правила для пішоходів.

• Пішоходи повинні ходити по тротуарах або пішохідних доріжках, притримуючись правого боку, а за їх відсутності — по велосипедних доріжках або в один ряд по узбіччю дороги, назустріч рухові транспортних засобів.

• На дорогах, що мають розмежувальну смугу, а також на дорогах поза населеними пунктами можна рухатися по зовнішньому краю проїжджої частини назустріч рухові транспортних засобів.

• Переходити проїжджу частину поза пішохідним переходом за наявності роздільної смуги на дорозі забороняється.

• Рух пішоходів по швидкісних дорогах заборонено.

Змоделюйте ситуації та наслідки їх ігнорування.

Дорожнє обладнання як допоміжний засіб регулювання дорожнього руху. Іноді вам у дорозі трапляється ділянка дороги, на якій проводять ремонт, тоді ви можете побачити огородження та світлове сигнальне обладнання в місцях будівництва, реконструкції та ремонту доріг. Дорожнє обладнання — це й попереджувальні світлові круглі тумби, що встановлюються на розділювальних смугах або острівцях безпеки, і дорожні огородження на мостах, шляхопроводах, естакадах, насипах та інших небезпечних ділянках доріг, і розмічувальні дорожні вставки для поліпшення зорового орієнтування водіїв на проїзній частині. А іноді, наприклад біля школи чи поліклініки, це пішохідні огородження в небезпечних для переходу проїзної частини місцях і пристрої примусового зниження швидкості транспортних засобів («лежачі поліцейські»). Дорожнє обладнання застосовується як допоміжний засіб регулювання дорожнього руху.

Ви вже знаєте, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Про значення світлофорів. Світлофори призначені для регулювання руху транспортних засобів і пішоходів, мають світлові сигнали зеленого, жовтого, червоного та білого кольорів, які розташовані вертикально чи горизонтально. Сигнали світлофора можуть бути з нанесеною суцільною чи контурною стрілкою (стрілками), із силуетом пішохода, Х-подібні.

На рівні червоного сигналу світлофора з вертикальним розташуванням сигналів може встановлюватися табличка білого кольору з нанесеною на ній стрілкою зеленого кольору.

У світлофорах із вертикальним розташуванням сигналів сигнал червоного кольору — зверху, зеленого — знизу, а з горизонтальним: червоного — ліворуч, зеленого — праворуч.

Світлофори з вертикальним розташуванням сигналів можуть мати одну або дві додаткові секції із сигналами у вигляді зеленої стрілки (стрілок), що розташовані на рівні сигналу зеленого кольору.

Про значення сигналів регулювальника. Регулювальник — працівник поліції (до регулювальника прирівнюються працівники військової інспекції безпеки дорожнього руху), що виконує регулювання дорожнього руху у форменому одязі. Сигнали регулювальника мають перевагу перед сигналами світлофорів і вимогами дорожніх знаків, є обов'язковими для виконання. Сигнали світлофорів, крім жовтого миготливого, мають перевагу перед дорожніми знаками. Водії та пішоходи повинні виконувати додаткові вимоги регулювальника, навіть якщо вони суперечать сигналам світлофорів, вимогам дорожніх знаків і розмітки.

Пріоритети в дорожньому русі. Правила дорожнього руху надають право на перевагу в русі одних учасників дорожнього руху перед іншими. Пріоритети в дорожньому русі — це встановлена система відносин між учасниками дорожнього руху, згідно з Правилами дорожнього руху, на підставі якої визначається порядок користування дорогою.

У дорожньому русі при перехрещенні (злитті) траєкторій руху транспортних засобів, пішоходів та інших учасників руху виникає запитання, хто має право на рух першим. Щоб уникнути можливих конфліктів, у Правилах спеціально обумовлюється порядок черговості руху учасників дорожнього руху.

Наприклад, на нерегульованих пішохідних переходах пішоходи мають перевагу в русі перед транспортними засобами з того моменту, коли вони стали на перехід. У будь-якому місці, навіть поза пішохідним переходом, водій повинен пропустити пішоходів із вадами зору, які подають сигнал тростиною білого кольору, спрямованою вперед. Водій повинен зупинитися перед пішохідним переходом, якщо така вимога надійшла від осіб, які супроводжують групи дітей. Водій транспортного засобу повинен зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, які йдуть з боку відчинених дверей до (або від) трамвая, що стоїть на вулиці, якщо посадка чи висадка проводиться з проїзної частини чи посадкового майданчика, розміщеного на ній. Пішоходи мають перевагу перед транспортним засобом у цьому випадку тільки тоді, коли на позначеній трамвайній зупинці зупинився трамвай.

Отже, питання переваги, або пріоритету, сприяє виявленню ознаки першочерговості в русі для його учасників, що дає змогу запобігти конфліктній ситуації, яка може призвести до ДТП.

Випробовуємо себе

Прочитайте інформацію про визначення пріоритетів у дорожньому русі.

Сигнали регулювальника — положення його корпуса, а також жести руками, зокрема з жезлом або диском із червоним світлоповертачем, які мають такі значення. Руки витягнуті в сторони, опущені або права рука зігнута перед грудьми:

з лівого й правого боків — дозволено рух трамвая прямо, нерейковим транспортним засобам — прямо й праворуч; пішоходам дозволено переходити проїзну частину за спиною та перед грудьми регулювальника;

з боку грудей і спини — рух усіх транспортних засобів і пішоходів заборонено.

Права рука витягнута вперед:

з лівого боку — дозволено рух трамвая ліворуч, нерейковим транспортним засобам — у всіх напрямках; пішоходам дозволено переходити проїзну частину за спиною регулювальника;

з боку грудей — усім транспортним засобам дозволено рух лише праворуч;

з правого боку та спини — рух усіх транспортних засобів заборонено; пішоходам дозволено переходити проїзну частину за спиною регулювальника.

Рука піднята вгору: рух усіх транспортних засобів і пішоходів заборонено в усіх напрямках.

Жезл використовується тільки працівниками підрозділів Державтоінспекції та військової інспекції безпеки дорожнього руху.

Для привертання уваги учасників дорожнього руху використовується сигнал, поданий свистком. Також регулювальник може подавати інші сигнали, зрозумілі водіям і пішоходам.

Працюємо разом

Об'єднайтесь у групи та потренуйтеся розрізняти команди регулювальника.

Рольова гра. Розгляньте запропоновані ситуації з позиції пріоритетів у дорожньому русі.

Ситуація 1. Водій продовжував рух автомобіля, незважаючи на знак зупинки трамвая та початок посадки-висадки пасажирів.

Ситуація 2. Пішохід уже ступив на «зебру», а водій автомобіля на великій швидкості промчав повз нього.

Ситуація 3. Пішоходи чекали на дозволений сигнал для переходу вулиці; коли він загорівся, люди почули сирену та побачили пожежну машину з увімкненим проблисковим маячком, що наближалася дуже швидко.

Ситуація 4. Трамвай ще не зупинився, а люди вже вийшли на проїзну частину для посадки в транспортний засіб.

Кроки до успіху

Ви вже знаєте, що, вийшовши за поріг домівки, ви стаєте учасниками дорожнього руху й заради своєї безпеки повинні орієнтуватись у складній ситуації на дорозі, самостійно приймати рішення. Допоможе вам у цьому знання відповідних правил поведінки. Ми з вами пригадали Правила дорожнього руху, які саме й визначають правила поведінки учасників дорожнього руху на дорозі. Усі правила руху рівноцінні, і недотримання будь-яких з них може призвести до трагічних наслідків.

У кожній країні багато роблять для того, щоб на дорогах було безпечно, бо рівень оснащення доріг, надійність транспорту й толерантна поведінка учасників руху — визначний показник досягнень кожної країни, культури та нації.

джерело-https://uahistory.co/pidruchniki/polishyk-health-basics-8-class-2016/22.php

Сенсорні системи руху, дотику, температури, болю

https://youtu.be/efDsh2V2fPw 

Сенсорні системи шкіри. Дотик

Теорія:

У шкірі і слизових оболонках розташовані рецептори, які сприймають дотик, біль, тепло і холод. Завдяки цим рецепторам ми відчуваємо температуру навколишнього середовища, форму і характер поверхні предметів. Найбільше рецепторів розташовані на кінчиках пальців, язику, на губах і долонях. Це найчутливіші частини нашого організму. Низькою чутливістю до дотику характеризується шкіра спини, стоп, живота.

 

Рецептори шкіри сприймають три основні види впливів:

• механічні (тиск, дотик, вібрація);
• температурні (тепло і холод) — забезпечують два види рецепторів — холодові й теплові;
• больові — важливий сигнал тривоги для організму, який примушує миттєво відреагувати на небезпеку, що загрожує людині.

Сенсорна система дотику — це функціональна система, що сприймає механічні впливи на шкіру та забезпечує формування відчуттів дотику, вібрації та тиску.

Відділи сенсорної системи дотику:

• периферичний відділ — рецептори шкіри здійснюють дотикову механорецепцію;
• провідниковий відділ — чутливі волокна спинномозкових нервів здійснюють нервове проведення збудження;
• центральний відділ — обробка інформації та кіркове формування відчуттів відбуваються в зоні шкірної чутливості тім'яної частки кори півкуль великого мозку.

Характер дотикових (тактильних) відчуттів залежить від частоти дії подразника. Якщо вона постійна, утворюється відчуття тиску, коли короткочасна — відчуття дотику, а при високій частоті зміни сили подразника — відчуття вібрації.

 

Життєве значення дотикових відчуттів особливо зростає в людей, позбавлених зору. Завдяки дотику, вони навчаються читати (за допомогою шрифту Брайля) й пізнавати навколишній світ.

Джерела:

Біологія: підруч. для 8 кл. загальноосвіт. навч. закл./ Валерій Соболь. — Кам’янець-Подільський: Абетка, 2016. с. 205-208.

Сенсорна система температури

    Сенсорна система температури   — це функціональна система, яка за допомогою терморецепторів шкіри формує відчуття тепла й холоду.

Органом температурної чутливості в людини є шкіра, що містить теплові й холодові рецептори. Холодові рецептори розміщені в поверхневих шарах шкіри, їх значно більше, ніж теплових, розміщених глибше. Найбільша кількість теплових рецепторів міститься в шкірі обличчя, а холодових — у шкірі спини. Крім шкіри терморецептори розміщені також у внутрішніх органах.

 

У головному мозку людини формуються два види температурного відчуття:

• динамічне відчуття (зміна температури);
• стале відчуття (сталий рівень температури).

Відділи сенсорної системи температури:

• периферичний відділ —  теплові й холодові рецептори шкіри здійснюють терморецепцію;
• провідниковий відділ — чутливі волокна спинномозкових нервів здійснюють нервове проведення збудження;
• центральний відділ — обробка інформації та кіркове формування відчуттів відбуваються в зоні шкірної чутливості тім'яної частки кори півкуль великого мозку за участю гіпоталамуса (центр терморегуляції).

Сенсорна система болю

Сенсорна система болю — це функціональна система, що за допомогою больових рецепторів шкіри та органів сповіщає про внутрішні та зовнішні чинники небезпеки для нашого тіла.

Органом больової чутливості людини є шкіра, що містить больові рецептори — вільні нервові закінчення. Збудження від больових рецепторів по чутливих волокнах спинномозкових нервів, провідних шляхах спинного мозку надходять до таламуса, що є вищим центром больової чутливості. Больові відчуття є єдиними відчуттями, що формуються за межами кори великого мозку.

 

Відділи сенсорної системи болю:

• периферичний відділ — больові рецептори (ноцицептори) шкіри здійснюють больову рецепцію;
• провідниковий відділ — чутливі волокна спинномозкових нервів здійснюють нервове проведення збудження;
• центральний відділ — обробка інформації та кіркове формування відчуттів відбуваються за участю таламуса (вищий центр болю).

Больові відчуття поділяють на болі тіла (соматичні) й болі внутрішніх органів (вісцеральні), поверхневі і глибокі.

 

Розрізняють такі види болю: первинний і вторинний, відбитий і фантомний.

 

Больова чутливість шкіри є нерівномірною: відомі ділянки з винятковою чутливістю (рогівка ока, пульпа зуба) і ділянки, позбавлені цієї чутливості (головний мозок).

 

Отже, біологічна роль сенсорної системи болю полягає в тому, що вона надає організму надзвичайно важливу інформацію про небезпеку ушкодження, руйнування та вмикає ланцюг захисних реакцій.

Джерела:

Біологія: підруч. для 8 кл. загальноосвіт. навч. закл./ Валерій Соболь. — Кам’янець-Подільський: Абетка, 2016. с. 205-208.

Рухова сенсорна система забезпечує координацію рухів людини. Її рецептори містяться у м'язах і сухожилках.

 

У м'язах, сухожилках і суглобах розташовані рецептори, які контролюють ступінь розтягування м'язів. Збудження, що виникає у них надходить у мозок і у тім'яну частину кори великих півкуль. Там формується відчуття положення і стану м'язів тіла та різних його частин і здійснюється координація всіх рухів.

 
М'язове відчуття дозволяє контролювати рухи та управляти ними. Завдяки цьому відчуттю ми здатні виконувати щодня безліч складних дій не замислюючись, автоматично. Без нього людина була б не здатна виконати будь-який складний рух. М'язове відчуття відіграє важливу роль у роботі людей таких професій, як художник, хірург, токар, водій.

джерело-https://miyklas.com.ua/p/biologiya/8-klas/organi-chuttia-i-sensorni-sistemi-368750/sensorni-sistemi-rukhu-dotiku-temperaturi-i-boliu-370311/re-1f3a1938-3807-4228-83d5-83394632592d