Зображення місцевості

  Зображення місцевості

   Зображення ділянок земної поверхні потрібні для вивчення природи і ведення господарства. Невелику за площею місцевість можна намалювати або сфотографувати.  Малюнок і фотознімок зазвичай роблять з поверхні Землі. Тому на них ближчі предмети затуляють те, що знаходиться за ними. І малюнок, і фотознімок дають уявлення про місцевість, проте на них не видно, які розміри і форми має ділянка загалом.

     Розміщені на поверхні об’єкти (ліси, річки, селища, лани тощо) буде видно краще, якщо ділянку фотографувати зверху, наприклад з літака. Таке зображення місцевості називається аерофотознімок. На ньому об’єкти схожі на їх дійсний вигляд на місцевості, видно їх розміри і взаємне розташування.

План місцевості

   Вигляд поверхні зверху передає і план місцевості. Проте між ним і аерофотознімком існує багато відмінностей. План місцевості – це креслення на папері, що зображує невелику ділянку земної поверхні в зменшеному вигляді. Від інших зображень поверхні план відрізняється тим, що всі об’єкти на ньому показано умовними знаками.

   Умовні знаки плану, по-перше прості, по-друге, несхожі один на одного, по-третє, нагадують самі предмети.  За таких умов вони зрозумілі всім, хто читає план. Так, річки і озера показано блакитним кольором води, а ліси – зеленим – кольором рослинності. Лани (поля), городи спеціального знаку не мають, тому такі ділянки залишають на плані білими. Знак луків нагадує стеблини трави. Піски зображено коричневими крапками. Невеличкі струмки, дороги, вузькі вулиці, зображають умовними знаками у вигляді ліній. Такі умовні знаки є загальноприйнятими. Їх використовують на всіх планах місцевості.

   Порівнявши малюнок, аерофотознімок і план, бачимо, що всі вони є зменшеними зображеннями земної поверхні. План місцевості відрізняє те, що він відображає і ті предмети, які не видно на малюнку і аерофотознімку. За планами можна дізнатися назви сіл, річок, породи дерев у лісі. Тому план дає більше відомостей, отже він зручніший для вивчення і використання місцевості.

    Щоб дізнатися, де на плані розташовані об’єкти, потрібно вміти визначати на ньому напрямки. На планах напрямок на північ часто позначають стрілкою. Знаючи напрямок на північ, можна від будь-якої точки плану, як і на місцевості, визначити всі інші сторони горизонту. Якщо на плані стрілка не зображена, то вважається, що верхній край плану – північний, нижній – південний, лівий – західний, правий – східний.      Отже, чим ближче об’єкт до верхнього краю плану, тим далі на північ він розташований. Сторони горизонту враховують при визначенні положення об’єктів щодо більших територій. Наприклад, Київ розташований на півночі України, місто Ялта – на півдні Кримського півострова. За напрямками сторін горизонту виділяють також частини населених пунктів. Для цього знаходять центр зображеного на плані міста чи села. Та його частина, яка від центру спрямована на північ, буде північною, на  південь – південною і т. ін.

   За планами встановлюють, де краще будувати заводи і зводити житлові будинки. За ними видно, де зручніше розмістити школи і які місця відвести під сади і парки.  Зображення нерівностей земної поверхні

     Земна поверхня нерівна. На ній є відносно рівні ділян­ки, підняття і зниження - горби, гори, яри. Щоб показати нерівності земної поверхні на плані місцевості або карті, потрібно знати висоту підвищень і глибину знижень зем­ної поверхні.

   Щоб визначити на місцевості висоту, наприклад, горба, потрібно виміряти відстань по вертикалі від його підошви до вершини. Це можна зробити за допомогою нівеліра. 

   Нівелір - простий прилад у вигляді вертикальної рейки заввишки 1 м з виском і гори­зонтальною планкою.  Спочатку встановлюють нівелір біля підошви горба. За виском перевіряють його вертикальність. Го­ризонтальну планку нівеліра спрямовують на схил. У напрямку планки «прицілюються» і помічають точку на схилі, в яку вона спрямо­вана. Там забивають кілочок. Якщо висота нівеліра дорівнює 1 м, ця точка буде на 1 м вищою від того місця, де стоїть нівелір. Після цього нівелір переносять до кілочка і «при­цілюються» на іншу точку. Друга точка вже буде на 2 м вищою від підошви. Так послідов­но переставляють нівелір кілька разів уздовж схилу. Досягнувши вершини, за кількістю кілочків визначають висоту горба в метрах. Зараз вже використовуються електронні нівеліри.

    Таким чином, дізнаються, на скільки метрів одна точка (у нашому прикладі — вершина горба) вища відносно іншої (підошви горба). Перевищення однієї точки земної поверхні над іншою називається відносною висотою.

   Вимірювання висоти точок земної поверх­ні називають нівелюванням. За допомогою нівеліра можна виміряти висоту берега річки над водою, висоту схилу яру над його дном тощо. Відносну висоту потрібно знати науковцям, будівельникам, туристам.

   Якщо  на одному схилі горба нівелір ставили чотири рази, на схилі з іншого боку - п'ять разів. Це означає, що підошва горба з одного боку може бути нижчою, ніж з іншого. Тому й відносна висота вершини, виміряна з різних боків горба, може бути неоднаковою.

  Щоб уникнути неузгодженості у висотах, на планах місцевості й картах позначають не відносну висоту, а абсо­лютну, її відлічують від єдиного рівня - від рівня моря, що прийнято вважати за нуль. Отже, абсолютна висота - це перевищення точки земної поверхні над рівнем моря, що позначається 0. Проте різні мори мають різний рівень. В Україні, як і в інших країнах (Ро­сія, Білорусь, Молдова та ін.) прийнято вести відлік абсо­лютної висоти точок поверхні від рівня Балтійського моря.

    Щоб визначити абсолютну висоту точок, не обов'язко­во їхати до його берегів. У різних місцях на місцевості став­лять спеціальні знаки – репери. На них зазначено висоту певної місцевості над рівнем Балтійського моря. Від цього знака нівелюванням можна визначити висоту будь-якої точ­ки. Наприклад, абсолютна висота Києва – 180 метрів.

       На планах і картах абсолютну висоту окремих точок місце­вості позначають крапкою. Біля неї пишуть висоту в метрах. Це позначка висоти.

      Нерівності земної поверхні па планах і картах зображують горизонталями. Горизонталі – це лінії на плані або карті, що з’єднують точки земної поверхні з однаковою абсолютною висотою. Вони окреслюють форми нерівностей земної поверхні.

     Так, відмітки абсолютних висот горба переносять на план і з'єднують їх лініями з іншими такими самими відмітками висоти. На плані горизонталі зображують лініями коричневого кольору. Проводять їх через певні проміжки. Наприклад, через кожні 5, 10, 20, 50, 100 або 200 м. на лінії горизонталі цифрою позначається її абсолютна висота.

      Відстань між горизонталями залежить віл крутизни схилів. Якщо схил крутий, горизонталі на плані будуть проведені близько одна від одної, якщо пологий - на більшій відстані.

    Маленькі рисочки, проведені перпендикулярно до горизонталі, називаються бергштрихами. Вільним кінцем вони вказують, у якому напрямку схил знижується. Горизонталями на планах зображують не тільки підвищення, а й  западини. При цьому бергштрихи будуть спрямовані вільним кінцем усередину контуру.

   За горизонталями на плані місцевості можна з'ясувати практичні питання. Наприклад, досить одного погляду на план, щоб визначити, в якому напрямку місцевість підвищується, який схил горба крутіший, чи видно з тієї або іншої точки певний об'єкт

Види умовних знаків

  Для відображення різних географічних об'єктів, явищ і процесів на картах застосовують умовні позначення. До них належать умовні знаки, підписи, буквені і цифрові позначення, а також способи картографічного зображення. Розрізняють декілька видів умовних знаків.

       Масштабні (або контурні)  умовні знаки передають дійсні розміри об'єктів, які виражаються в масштабі карти. Такими знаками є  контури лісу, луків, болота, озера тощо. 

   Позамасштабними  умовними знаками позначають об'єкти, які не можна показати в масштабі карти. Наприклад, заводи, аеродроми, пам'ятники, колодязі, окремі дерева, населені пункти (їх показують кружечками-пунсонами).

    Пояснювальні умовні знаки доповнюють характеристику об'єкта. Наприклад, стрілка біля знака річки показує напрямок її течії, малюнок листяного чи хвойного дерева в контурі лісу вказує переважання тих чи інших порід. 

 Масштаб

    Як вам відомо, відстані на місцевості зазначають у метрах або кілометрах. Наприклад, відстань від вашого будинку до школи 400 м. Таку відстань на папері показати неможливо. Тому на плані або карті відстань зображують у зменшеному вигляді - у сантиметрах і міліметрах. Щоб перевести великі відстані на місцевості у малі на плані, користуються масштабом.

     Масштаб - це міра зменшення відстаней певної місцевості, зображених на плані або карті. Інакше кажучи, масштаб означає, у скільки разів відстані на місцевості зменшено на папері.

     Розглянемо приклад. Домовимося, що на па­пері всі відстані будемо зображувати у 10000 разів меншими, ніж вони є насправді. Тоді 1 см на плані відповідатиме 10 000 см на місцевості. Отже, наш масштаб 1 : 10 000 (читається: одна десятитисячна). Тоді відстань від вашого будин­ку до школи в цьому масштабі дорівнюватиме 4 см, тобто:

               400м = 40000см; 40000см: 10000см = 4см.

   Чим більший масштаб, тим більшим є змен­шення. Чим більше зменшено відстані, тим більшу за площею територію можна зобразити. Але водночас меншими і не такими виразними будуть об'єкти на плані або карті. Отже, чим більший масштаб, тим він дрібніший. 

Масштаб можна записати у вигляді дробового числа, наприк­лад 1 : 10000. Такий масштаб, виражений дробом, називається числовим. Число 1 (чисельник дробу) - це відстань на плані, число (10 000 (знаменник) - це відстань на місцевості (1 см на плані = 10000 см на місце­вості). У числовому масштабі чисельник завжди дорівнює одиниці. А знаменник - числу, яке показує, в скільки разів відстань на плані менша, ніж на місцевості.

    Важливо пам'ятати, що у числовому масштабі обидві цифри завжди подано в сантиметрах. За числовим масштабом зручно визначати, в скільки разів  зменшено відстань на плані.

    Часто поряд з числовим масштабом пишуть його роз'яс­нення. Наприклад, в 1 см 100м (тобто 10000см для зручності перетворено в метри). Це означає, що 1 см на плані відповідає 100 м на місцевості. Масштаб, записаний словами, нази­вається іменованим. Відстань на місцевості, що відповідає 1 см на плані, називають величиною масштабу. За допомо­гою величини масштабу зручно визначати відстані. На­приклад, яка довжина шкільного стадіону, якщо його дов­жина на плані - 5 см, а величина масштабу - 100 м. Легко обчислити, що довжина стадіону 500 м (5 х 100 м = 500 м).

      Як перетворити числовий мас­штаб в іменований? Наприклад, числовий масштаб 1 : 25 000. Пе­ретворимо 25 000 см у метри = 25 000см = 250м). Отже, іменований масштаб такий: в 1 см 250м.

     На планах вміщують також і лінійний масштаб. Його зображу­ють у вигляді прямої лінії, що розді­лена на рівні частини, зазвичай на сантиметри (мал. 2). Біля кожної поділки - лінії надписують відповідну масштабу відстань на місцевості (100,  200, 100 м ...). При ньому нуль став­лять, відступивши на 1 см від лівого краю відрізка. А перший сантиметр ділять на міліметри (які відповідно означатимуть 10. 20, 30 м.. на місце­вості). За допомогою лінійного мас­штабу можна швидко і легко виміряти відстань і визначити розміри об'єктів на плані, користуючись циркулем-вимірником. 

     Відстань на плані між об'єк­тами вимірюють по прямій лінії звичайною лінійкою.

   Можна також користуватися циркулем-вимірником. Для цього ставлять ніжки циркуля в край­ні точки відрізка, що вимірюється (наприклад, від будівлі до берега озера).

     Потім, не змінюючи положення ніжок циркуля, ставлять його на лінійний мас­штаб. Позначки на лінії одразу покажуть, якою є відстань на місцевості. Якщо розмах ніжок циркуля не відповідає ціло­му числу сантиметрів на лінійному масштабі, то циркуль зміщують ліворуч за нуль так, щоб його права ніжка опини­лася на цілій поділці. Тоді буде видно не лише сантиметри, а й кількість міліметрів у відрізку.

    Буває, що за планом або картою потрібно виміряти не пряму відстань, а відстань за ламаними лініями (наприклад, довжину звивистої дороги). Тоді можна скористатися звичайною ниткою. Нитку прикладають до кривої лінії на плані, повторюючи її вигини. Потім, випрямивши нитку, вимірюють її довжину лінійкою. Для таких вимірювань також використовують курвіметр.

• 
• 
• 
• 
• 

СПОСОБИ ЗОБРАЖЕННЯ ЗЕМЛІ, ГЛОБУС ТА ГЕОГРАФІЧНА КАРТА.

 СПОСОБИ ЗОБРАЖЕННЯ ЗЕМЛІ, ГЛОБУС ТА ГЕОГРАФІЧНА КАРТА.

Географія (від грецького гео – «земля», графо – «пишу») – землеопис, наука, що вивчає поверхню землі.

Картографія (з латинської карта означає «аркуш, папір», з грецької графо означає «пишу»)— наука про географічні карти, їх створення й роботу з ними (зображує великі ділянки Землі або всю нашу планету на площині).

 

    

Земна вісь – уявна лінія, навколо якої обертається куля проти годинникової стрілки. 

Полюси – точки перетину земної осі з поверхнею кулі (Північний полюс і Південний полюс). 

Екватор – уявна лінія, яка ділить Землю на дві рівні півкулі Північну та Південну.

Паралелі – це колові лінії, проведені через рівні проміжки вгору і вниз від екватора, вказують напрямок «захід-схід». Довжини паралелей зменшуються з віддаленням їх від екватора до полюсів. 

Меридіани – колові лінії, які проведені від полюса до полюса (на полюсах вони сходяться) і вказують напрямок «північ-південь». Довжини меридіанів однакові, довжина кожного становить 20 004 275 м. 

Градусна сітка - сітка на глобусі або карті, утворена паралелями й меридіанами, які проведено через певну кількість градусів.

ЗНАЧЕННЯ меридіанів і паралелей:

• необхідні для орієнтування, бо вказують напрямок на основні сторони горизонту;

• за їх допомогою можна описати положення об'єкта на Землі. 

Україна розташована в Північній і Східній півкулях.

 

ГЛОБУС (від латинського «куля») - об'ємна куляста кольорова модель Землі (зменшена копія з нанесеними на ній зображеннями певного кольору з дотриманням масштабу).

Перший глобус Землі у 1492 р. створив німецький картограф Мартін Беґайм на основі карти Птоломея, його названо «Земним яблуком», нині зберігається в німецькому національному музеї міста Нюрнберг. 

 

Сучасні глобуси найчастіше роблять із пластику, вони можуть мати внутрішнє підсвічування й спеціальні механізми, які моделюють обертання Землі, роз'ємні глобуси демонструють внутрішню будову Землі. Вони розрізняються за темами зображень (загапьногеографічні, політичні та ін.), за призначенням (навчальні, навігаційні й навіть сувенірні), а також за розмірами (великі кабінетні, настільні, малі й мініатюрні).

ПЕРЕВАГИ глобуса: без спотворення зображує земну поверхню, демонструє кулястість Землі, основні елементи земної кулі та їх взаємне розташування (вісь,  полюси, екватор, паралелі й меридіани), дає правильне співвідношення площ і зберігає правильні обриси материків, океанів, островів, морів тощо, в будь-якій точці можна використовувати масштаб для проведення вимірювань.

НЕДОЛІКИ глобуса – займає багато місця, через дрібний масштаб зображення поверхні Землі дуже узагальнене, часто потрібних для вивчення об'єктів на ньому немає, на ньому неможливо одночасно побачити всю поверхню Землі. 

Географічна карта

      Географічна карта має багато спільного з глобусом. Зображення на ній також зменшене у масштабі, узагальнене та виконане умовними знаками. 

      Але на відміну від глобуса карта є плоскою. Перенести зображення з поверхні кулі (глобуса) на площину (карту) без складок та розривів не можливо. Спробуйте розгорнути здуту повітряну кульку на столі й переконаєтеся в цьому. В одних місцях її слід розтягувати, в інших стискати. Так і на картах: в одних місцям зображення розтягують, в інших скорочують, тому виникають спотворення. Це є суттєвим недоліком географічних карт, уникнути якого не можливо. На картах спотворюються відстані між об’єктами, їх площі й форми. Достатньо подивитися на карту світу й порівняти площі острова Гренландія й материка Австралія. Здається, що Гренландія лише трохи менша за Австралію, насправді різниця становить 3,5 рази. В зв’язку із спотвореннями масштаб на географічній карті не скрізь зберігається. Тому здійснювати вимірювання за картою складно. 

    Таким чином, географічна карта (з грецької – листок, сувій) – сильно зменшене у масштабі зображення всієї планети або великої території, виконане умовними знаками на площині.

   Карти є найважливішим засобом пізнання Землі. Вони використовуються у багатьох сферах людської діяльності: будівництві, пошуках корисних копалин, сільському господарстві, транспорті і т. д. Це найбільш наочний засіб збереження та передачі географічної інформації.

 ГЕОГРАФІЧНА КАРТА, або мапа (від грецького хартес – «аркуш», «лист») – зображення Землі чи окремих територій земної поверхні на площині з дотриманням масштабу, складена за допомогою умовних знаків.

Сучасні карти складаються за допомогою комп'ютерних технологій та даних  дистанційного зондування Землі з космосу за допомогою аерофотознімків і космічних знімків. Вони стали електронними (зображення на них можна рухати, збільшувати або зменшувати, а головне — постійно оновлювати, це особливо необхідно для карт погоди й екологічних карт).

 

Тематичні карти: ґрунтів, кліматичні карти, карти природних зон, карти рослин, карти тварин, карти вітрів, політичні карти, розміщення населення, історичні карти, карти природоохоронних зон тощо. На карті можуть зображатися частини поверхні: карти світу, карти півкуль, карти материків і океанів, карти країн, карти областей, районів, карти заповідників, міст.

 

Види карт. 

Туристичні карти	Використовують туристи, тому показано розміщення готелів і кемпінгів, місць відпочинку, мережу автомобільних і залізничних доріг, великих населених пунктів, станцій технічного обслуговування автомобілів, річкової сітки й межі лісових масивів, історико-культурних пам'яток
Морські карти	Використовують для забезпечення судноплавства, тому позначають морські шляхи, показують рельєф морського дна, відмітки глибин, обрисів і характер берегів, течії, мілини
Навігаційні	для визначення місцеперебування об'єкта, наприклад, корабля в морі
Карти лісів	відображають розміщення й різні характеристики лісу,  мають важливе наукове й господарське значення, бо їх необхідно оновлювати кожні 10-15 років
Історичні карти	інформаційне джерело та засіб дослідження, бо старовинні карти містять факти, відомості про віддалені від нашого часу епохи, а сучасні історичні карти відображають явища та події, розміщення держав, торговельні шляхи та іншу інформацію
Контурні карти	використовуються школярами на уроках географії та історії, їх ще називають німими картами, на них проведені лише паралелі й меридіани, є контури (обриси) материків, океанів, морів, островів, нанесені річки й озера, але всі ці об'єкти подані без підписів
Фізичні карти	можна побачити обриси материків, глибину океанів й морів, найбільші річки, висоту гір, рівнини, великі міста світу й ще безліч інших об'єктів, на них позначають гори коричневим кольором, низовини – зеленим, підвищення – жовтим, , водойми – синім (причому світліші відтінки синього передають меншу глибину водойм, а світліші відтінки коричневого - меншу висоту гір), міста – крапками або зірочками тощо.

 

За призначенням карти збирають у атласи.

За охопленням території розрізняють атласи всієї планети, материків та океанів, країн, адміністративних районів, соціально-економічні й історичні. 

Комплексні атласи за змістом дають найбільш повну й різноманітну характеристику території, бо у яких відображено компоненти природи, економіки, населення та культури, їх взаємозв'язки й динаміку.

 

НЕДОЛІКИ карти: дає деяке спотворення дійсності, чим більша територія охоплена, тим більше спотворення.

ПЕРЕВАГИ карти: на карті можна зобразити меншу ділянку, з ними зручніше працювати, їх легше транспортувати, за призначенням збирають у атласи.

 

ЗНАЧЕННЯ КАРТ:

• можна побачити великі ділянки земної поверхні;

• уявляти як виглядає планета, її поверхня;

• допомагає синоптикам в прогнозі погоди;

• карти ґрунтів, рослин, погодних умов допомагають аграрникам;

• сучасні карти-навігатори допомагають транспортникам;

• карти літосфери, корисних копалин допомагають геологам;

• карти використовують туристи, інженери , землевпорядники, архітектори,  проектувальники, військові, пожежники, льотчики, зв'язківці та ін.;

• атласами автомобільних доріг користуються водії.

 

Спільне карти та глобуса.

Глобус і карта мають особливі лінії, кольори, на них дотриманий масштаб.

Відмінності карти та глобуса.

Глобус – зменшена об'ємна модель Землі, дає найкраще уявлення про форму Землі та розташування материків та океанів.

Карти – це зображення земної поверхні на площині, бувають найрізноманітніші: карти світу, карти півкуль, карти материків і океанів, карти країн, карти областей, районів, карти заповідників, міст тощо; з ними зручніше працювати, їх легше транспортувати, за призначенням збирають у атласи.

Фізіологічна і соціальна зрілість. Соціальні аспекти статевого дозрівання

 

Навчитися розрізняти поняття статі і гендера ;  

Стать і гендер

 

 

 

Стать визначає, чи є людина чоловіком або жінкою. Вона зумовлена структурою генів і є поняттям біологічним.

Від статі залежить будова статевих органів, можливість стати матір’ю чи батьком, а також деякі інші ознаки: пропорції тіла (зріст, ширина плечей, об’єм стегон), розподіл жирових тканин, кількість волосся на тілі й на обличчі, особливості статевого дозрівання, м’язова сила, витривалість, риси обличчя, тембр голосу і навіть міміка й хода.

Ознаки статі формуються у процесі статевого розвитку людини від моменту зачаття до досягнення нею статевої зрілості.

Гендер (статева роль) — поняття культурне і соціальне. Воно визначає риси характеру та особливості поведінки, які вважають характерними для чоловіків і жінок у певному суспільстві. Наприклад, у більшості культур жінкам приписують такі риси вдачі, як турботливість, поступливість, емоційність, а чоловікам — лідерство, стриманість.

Реальна поведінка конкретної людини може відповідати прийнятій у суспільстві, а може, навпаки, вважатися характерною для протилежної статі. Так, чоловіки бувають мужніми і турботливими, а жінки — ніжними й енергійними. У цьому немає нічого поганого. Понад те, вважається, що поєднання в одній людині традиційно чоловічих і жіночих рис характеру робить її повноцінною і надзвичайно дієздатною особистістю, яка вибирає стиль поведінки залежно від конкретної ситуації, а не обмежується тим, що відведено для її статі.

Ознаки статі:	Ознаки гендеру:
з’являються самі собою (без зовнішнього впливу) є універсальними, не залежать від країни, культури, релігії (наприклад, тільки жінки народжують дітей) ніколи не змінюються в історичному процесі властиві лише одній статі	є культурною традицією істотно відмінні в різних країнах і навіть в одній країні (залежно від населеного пункту чи соціального прошарку) можуть змінюватися з часом властиві людям різної статі

 

Прояви сексуального потягу співпадають з різною статевою зрілістю (юнаки – від 17 – 18 до 20 – 25 років, дівчата – 16 – 23 років).

• Ріст організму і систем завершено. Характерним для даної групи є часте закохування і намагання дружби, статевий потяг більш осмислений і цілеспрямований.

Розвиток і зрілість людини

 

Розвиток людини — це якісні фізіологічні та психологічні зміни, що тривають від народження до досягнення зрілості (або до кінця життя). Розвиток людини відбувається у процесі:

• росту — фізичні зміни (зросту, ваги, пропорцій тіла);
• дозрівання – біологічні зміни, запрограмовані генетично (наприклад, статеве дозрівання);
• навчання — відносно стабільні зміни, що відбуваються у процесі набуття досвіду.

Виокремлюють три складники зрілості: фізіологічний (біологічний), психологічний, соціальний (мал.).

 

 

Статеве дозрівання

 

Фізіологічна (біологічна) зрілість настає із припиненням росту та розвитку всіх систем організму, зокрема й репродуктивної (статева зрілість). Якщо дитина живе в нормальних побутових умовах і добре харчується, фізіологічне дозрівання відбудеться само собою і завершиться приблизно у 20 років. Ознаками фізіологічної зрілості є:

• завершення фізичного росту;
• формування статури за жіночим або чоловічим типом;
• набуття здатності зачати і народити дитину.

Статева зрілість настає дещо раніше, ніж біологічна. З цим пов’язані ризики підліткових вагітностей як для матері, так і для дитини.

Статеве дозрівання є складником біологічного дозрівання. Воно починається зі значним виробленням в організмі статевих гормонів. У статевому дозріванні дівчинки вирішальну роль відіграють гормони естроген і прогестерон, а хлопця — тестостерон.

Першою фізичною ознакою статевого дозрівання є швидкий ріст, який називають «стрибком росту». Дитина, яка до цього щороку виростала на кілька сантиметрів, тепер за рік може витягнутися на кільканадцять.

Першими починають видовжуватися кістки: спочатку в долонях і стопах, а згодом у кінцівках. Цим пояснюється деяка незграбність, з якою підлітки тримають предмети, а також їхня «журавлина» хода і те, що вони нерідко перечіпляються за свої ноги. Один хлопець якось поскаржився, що це "наче підбирати монети бейсбольною рукавичкою і ходити в ластах".

Змінюється й форма обличчя — воно втрачає дитячу пухкість, збільшується чоло, загострюються вилиці та підборіддя.

Згодом з’являються вторинні статеві ознаки. Загалом статура хлопців розвивається за чоловічим типом, а дівчат — за жіночим (мал.).

• У хлопців ширшають плечі, грубшає голос — настає мутація, коли кажуть, що голос «ламається», на шиї з’являється кадик, починає рости волосся на обличчі.
• У дівчат збільшуються грудні залози, тоншає талія, окреслюється лінія стегон, статура стає гнучкішою і жіночнішою.

• Строки і темпи статевого дозрівання.

  У середньому статеве дозрівання у дівчат починається на один-два роки раніше, ніж у хлопців. Тому дівчата у п’ятому-шостому класі, як правило, вищі й старші на вигляд ніж хлопці. Проте це тимчасово. За два-три роки більшість хлопців наздоженуть і переженуть дівчат. Строки і темпи статевого дозрівання можуть як надати деяких переваг, так і спричинити проблеми в підлітків обох статей.

  Хлопці, які дозрівають раніше за своїх однолітків, отримують несподівані переваги у зрості та фізичній силі. Це деякий час найбільше цінується у підлітковому середовищі й допомагає їм стати лідерами.

  Хлопці, які дозрівають пізніше, можуть деякий час почуватись аутсайдерами, але це навчає їх жити в умовах конкуренції і спонукає до формування характеру та вольових якостей.

  У дівчат дещо інша ситуація. Ті, хто розвивається раніше, випереджають у розвитку не лише хлопців, а й більшість своїх однокласниць. Це іноді породжує відчуття самотності. Однак така ситуація тимчасова. Досліджено, що дівчатка, які починають розвиватися пізніше, згодом виростають вищими за тих, у кого статеве дозрівання почалося раніше.

  Насправді кожен має свій біологічний «календар розвитку». Він запрограмований генетично, і цим календарем підлітки більше схожі на своїх батьків, ніж на однокласників чи інших однолітків.

• 
  

Вегетативне розмноження

 Вегетативне розмноження квіткових рослин широко поширена в природі, але ще частіше його використовує людина при розмноженні сільськогосподарських та декоративних рослин.

Найчастіше рослини розмножуються вегетативно живцями.

Живець — це відрізок будь-якого вегетативного органу.

Розмноження стебловими живцями

Стебловими живцями (відрізок пагіну з кількома бруньками) розмножують багато дерев і чагарників (тополю, вербу, смородину, троянди), а також багаторічних декоративних (флокси) і кімнатні рослини (бальзамін, колеус, пеларгонії та ін).

 

Для цього навесні, до розпускання бруньок, однорічні здерев'янілі живці довжиною 25-30 см садять у добре підготовлений ґрунт. До осені на живцях зростуть придаткові коріння. Тоді живці викопують і висаджують на постійне місце.

Розмноження кореневими живцями

Для розмноження рослин, у яких на коренях можуть формуватися придаткові бруньки, використовують кореневі живці (відрізок кореня завдовжки 15-25 см). Кореневими живцями розмножують садову малину, шипшину, деякі сорти яблунь і декоративних рослин.

 

На посадженому в ґрунт кореневому живцю з придаткових бруньок розвиваються надземні пагони, від основ яких відростають додаткові корені. Розвивається нове, самостійно існуюча рослина.

Розмноження кореневими відростками

У таких рослин як осика, горобина, тополя, бузок, вишня, малина, осот, іван-чай з придаткових бруньок на коренях виростають пагони — кореневі відростки. Ці рослини називають кореневідростковими.

 

 

З часом у кореневідросткових багаторічників старі ділянки коренів руйнуються, і відростки стають самостійними рослинами.

 

Розмноження листовими живцями

Деякі види кімнатних рослин — бегонію-рекс, сансевьєру, сенполію (узамбарскую фіалку) розмножують листовими живцями. Листя садять у вологий пісок, і на них розвиваються придаткові бруньки і придаткові корені. У природі листям розмножується сердечник луговий.

 

Вегетативне розмноження квіткових рослин щепленням

Теорія:

У садівництві щеплення застосовують з давніх часів. Плодові дерева — яблуні, груші, сливи, вишні — часто розмножують щепленням. Бруньку-вічко або живець культурної рослини зрощують зі стеблом дичка. Дичок — молода рослина, вирощена з насіння плодового дерева. Коренева система дичка володіє більшою потужністю, невибагливістю до ґрунту, морозостійкістю й іншими якостями, яких немає у щепленої культурної рослини. Вічко або живець культурної рослини, взятої для щеплення, називається прищепою, а дичок, до якого прищеплюють, — підщепою.

Щеплення живцем

Щеплення живцем роблять навесні, поки не почали зростати бруньки.
Зрізаний з культурної рослини живець з'єднують зі стеблової частиною підщепи. Місце щеплення туго обв'язують, а зріз пенька замазують садовим варом. Якщо щеплення зроблене правильно, відбудеться зрощення підщепи з прищепою і бруньки прищепи почнуть розпускатися.

 

 

Щеплення брунькою (вічком) — окулірування

Щеплення брунькою здійснюють у другій половині літа.
Для щеплення брунькою біля основи стовбура дички-підщепи гострим ножем роблять надріз кори у вигляді букви Т і відокремлюють кору дичка від деревини.

 

З культурного плодового дерева зрізають однорічний пагін. З нього видаляють листові пластинки, залишають тільки черешки. Потім із пагіну культурного сорту зрізають добре розвинуту бруньку з тонким шаром деревини довжиною 2-2,5 см і вставляють її під кору дичка в надріз. Місце щеплення туго обв'язують, так, щоб сама брунька залишалася вільною від обв'язування.

 

Якщо щеплення зроблене правильно, через 2-3 тижні підщепа зростеться з прищепою, а навесні наступного року з прищепленої бруньки розвивається пагін. Після цього треба зрізати стебло вище місця щеплення. Через 2-3 роки пагін перетвориться у деревце культурного сорту.

Статеві клітини

Будова статевих клітин

Профілактика захворювань репродуктивної системи організму людини Що таке репродуктивна система?

 

Що таке репродуктивна система?

• Репродуктивна система є найважливішою з систем, що забезпечують відтворення виду. Статеві органи чоловіків і жінок розрізняються. На відміну від інших систем організму дозрівання репродуктивної системи - процес тривалий, генетично запрограмований на певний вік жінки і чоловіка.

• 
  
  
  
  
• 
  
• 
  
  
  
  
• 
  
  
  
  
• 
  
  
  
  
• 
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
•