БЛОГ ВЧИТЕЛЯ БІОЛОГІЇ Гупало Тетяни Григорівни: Зображення місцевості

Зображення місцевості

Зображення ділянок земної поверхні потрібні для вивчення природи і ведення господарства. Невелику за площею місцевість можна намалювати або сфотографувати. Малюнок і фотознімок зазвичай роблять з поверхні Землі. Тому на них ближчі предмети затуляють те, що знаходиться за ними. І малюнок, і фотознімок дають уявлення про місцевість, проте на них не видно, які розміри і форми має ділянка загалом.

Розміщені на поверхні об’єкти (ліси, річки, селища, лани тощо) буде видно краще, якщо ділянку фотографувати зверху, наприклад з літака. Таке зображення місцевості називається аерофотознімок. На ньому об’єкти схожі на їх дійсний вигляд на місцевості, видно їх розміри і взаємне розташування.

План місцевості

Вигляд поверхні зверху передає і план місцевості. Проте між ним і аерофотознімком існує багато відмінностей. План місцевості – це креслення на папері, що зображує невелику ділянку земної поверхні в зменшеному вигляді. Від інших зображень поверхні план відрізняється тим, що всі об’єкти на ньому показано умовними знаками.

Умовні знаки плану, по-перше прості, по-друге, несхожі один на одного, по-третє, нагадують самі предмети. За таких умов вони зрозумілі всім, хто читає план. Так, річки і озера показано блакитним кольором води, а ліси – зеленим – кольором рослинності. Лани (поля), городи спеціального знаку не мають, тому такі ділянки залишають на плані білими. Знак луків нагадує стеблини трави. Піски зображено коричневими крапками. Невеличкі струмки, дороги, вузькі вулиці, зображають умовними знаками у вигляді ліній. Такі умовні знаки є загальноприйнятими. Їх використовують на всіх планах місцевості.

Порівнявши малюнок, аерофотознімок і план, бачимо, що всі вони є зменшеними зображеннями земної поверхні. План місцевості відрізняє те, що він відображає і ті предмети, які не видно на малюнку і аерофотознімку. За планами можна дізнатися назви сіл, річок, породи дерев у лісі. Тому план дає більше відомостей, отже він зручніший для вивчення і використання місцевості.

Щоб дізнатися, де на плані розташовані об’єкти, потрібно вміти визначати на ньому напрямки. На планах напрямок на північ часто позначають стрілкою. Знаючи напрямок на північ, можна від будь-якої точки плану, як і на місцевості, визначити всі інші сторони горизонту. Якщо на плані стрілка не зображена, то вважається, що верхній край плану – північний, нижній – південний, лівий – західний, правий – східний. Отже, чим ближче об’єкт до верхнього краю плану, тим далі на північ він розташований. Сторони горизонту враховують при визначенні положення об’єктів щодо більших територій. Наприклад, Київ розташований на півночі України, місто Ялта – на півдні Кримського півострова. За напрямками сторін горизонту виділяють також частини населених пунктів. Для цього знаходять центр зображеного на плані міста чи села. Та його частина, яка від центру спрямована на північ, буде північною, на південь – південною і т. ін.

За планами встановлюють, де краще будувати заводи і зводити житлові будинки. За ними видно, де зручніше розмістити школи і які місця відвести під сади і парки. Зображення нерівностей земної поверхні

Земна поверхня нерівна. На ній є відносно рівні ділянки, підняття і зниження - горби, гори, яри. Щоб показати нерівності земної поверхні на плані місцевості або карті, потрібно знати висоту підвищень і глибину знижень земної поверхні.

Щоб визначити на місцевості висоту, наприклад, горба, потрібно виміряти відстань по вертикалі від його підошви до вершини. Це можна зробити за допомогою нівеліра.

Нівелір - простий прилад у вигляді вертикальної рейки заввишки 1 м з виском і горизонтальною планкою. Спочатку встановлюють нівелір біля підошви горба. За виском перевіряють його вертикальність. Горизонтальну планку нівеліра спрямовують на схил. У напрямку планки «прицілюються» і помічають точку на схилі, в яку вона спрямована. Там забивають кілочок. Якщо висота нівеліра дорівнює 1 м, ця точка буде на 1 м вищою від того місця, де стоїть нівелір. Після цього нівелір переносять до кілочка і «прицілюються» на іншу точку. Друга точка вже буде на 2 м вищою від підошви. Так послідовно переставляють нівелір кілька разів уздовж схилу. Досягнувши вершини, за кількістю кілочків визначають висоту горба в метрах. Зараз вже використовуються електронні нівеліри.

Таким чином, дізнаються, на скільки метрів одна точка (у нашому прикладі — вершина горба) вища відносно іншої (підошви горба). Перевищення однієї точки земної поверхні над іншою називається відносною висотою.

Вимірювання висоти точок земної поверхні називають нівелюванням. За допомогою нівеліра можна виміряти висоту берега річки над водою, висоту схилу яру над його дном тощо. Відносну висоту потрібно знати науковцям, будівельникам, туристам.

Якщо на одному схилі горба нівелір ставили чотири рази, на схилі з іншого боку - п'ять разів. Це означає, що підошва горба з одного боку може бути нижчою, ніж з іншого. Тому й відносна висота вершини, виміряна з різних боків горба, може бути неоднаковою.

Щоб уникнути неузгодженості у висотах, на планах місцевості й картах позначають не відносну висоту, а абсолютну, її відлічують від єдиного рівня - від рівня моря, що прийнято вважати за нуль. Отже, абсолютна висота - це перевищення точки земної поверхні над рівнем моря, що позначається 0. Проте різні мори мають різний рівень. В Україні, як і в інших країнах (Росія, Білорусь, Молдова та ін.) прийнято вести відлік абсолютної висоти точок поверхні від рівня Балтійського моря.

Щоб визначити абсолютну висоту точок, не обов'язково їхати до його берегів. У різних місцях на місцевості ставлять спеціальні знаки – репери. На них зазначено висоту певної місцевості над рівнем Балтійського моря. Від цього знака нівелюванням можна визначити висоту будь-якої точки. Наприклад, абсолютна висота Києва – 180 метрів.

На планах і картах абсолютну висоту окремих точок місцевості позначають крапкою. Біля неї пишуть висоту в метрах. Це позначка висоти.

Нерівності земної поверхні па планах і картах зображують горизонталями. Горизонталі – це лінії на плані або карті, що з’єднують точки земної поверхні з однаковою абсолютною висотою. Вони окреслюють форми нерівностей земної поверхні.

Так, відмітки абсолютних висот горба переносять на план і з'єднують їх лініями з іншими такими самими відмітками висоти. На плані горизонталі зображують лініями коричневого кольору. Проводять їх через певні проміжки. Наприклад, через кожні 5, 10, 20, 50, 100 або 200 м. на лінії горизонталі цифрою позначається її абсолютна висота.

Відстань між горизонталями залежить віл крутизни схилів. Якщо схил крутий, горизонталі на плані будуть проведені близько одна від одної, якщо пологий - на більшій відстані.

Маленькі рисочки, проведені перпендикулярно до горизонталі, називаються бергштрихами. Вільним кінцем вони вказують, у якому напрямку схил знижується. Горизонталями на планах зображують не тільки підвищення, а й западини. При цьому бергштрихи будуть спрямовані вільним кінцем усередину контуру.

За горизонталями на плані місцевості можна з'ясувати практичні питання. Наприклад, досить одного погляду на план, щоб визначити, в якому напрямку місцевість підвищується, який схил горба крутіший, чи видно з тієї або іншої точки певний об'єкт

Види умовних знаків

Для відображення різних географічних об'єктів, явищ і процесів на картах застосовують умовні позначення. До них належать умовні знаки, підписи, буквені і цифрові позначення, а також способи картографічного зображення. Розрізняють декілька видів умовних знаків.

Масштабні (або контурні) умовні знаки передають дійсні розміри об'єктів, які виражаються в масштабі карти. Такими знаками є контури лісу, луків, болота, озера тощо.

Позамасштабними умовними знаками позначають об'єкти, які не можна показати в масштабі карти. Наприклад, заводи, аеродроми, пам'ятники, колодязі, окремі дерева, населені пункти (їх показують кружечками-пунсонами).

Пояснювальні умовні знаки доповнюють характеристику об'єкта. Наприклад, стрілка біля знака річки показує напрямок її течії, малюнок листяного чи хвойного дерева в контурі лісу вказує переважання тих чи інших порід.

Масштаб

Як вам відомо, відстані на місцевості зазначають у метрах або кілометрах. Наприклад, відстань від вашого будинку до школи 400 м. Таку відстань на папері показати неможливо. Тому на плані або карті відстань зображують у зменшеному вигляді - у сантиметрах і міліметрах. Щоб перевести великі відстані на місцевості у малі на плані, користуються масштабом.

Масштаб - це міра зменшення відстаней певної місцевості, зображених на плані або карті. Інакше кажучи, масштаб означає, у скільки разів відстані на місцевості зменшено на папері.

Розглянемо приклад. Домовимося, що на папері всі відстані будемо зображувати у 10000 разів меншими, ніж вони є насправді. Тоді 1 см на плані відповідатиме 10 000 см на місцевості. Отже, наш масштаб 1 : 10 000 (читається: одна десятитисячна). Тоді відстань від вашого будинку до школи в цьому масштабі дорівнюватиме 4 см, тобто:

400м = 40000см; 40000см: 10000см = 4см.

Чим більший масштаб, тим більшим є зменшення. Чим більше зменшено відстані, тим більшу за площею територію можна зобразити. Але водночас меншими і не такими виразними будуть об'єкти на плані або карті. Отже, чим більший масштаб, тим він дрібніший.

Масштаб можна записати у вигляді дробового числа, наприклад 1 : 10000. Такий масштаб, виражений дробом, називається числовим. Число 1 (чисельник дробу) - це відстань на плані, число (10 000 (знаменник) - це відстань на місцевості (1 см на плані = 10000 см на місцевості). У числовому масштабі чисельник завжди дорівнює одиниці. А знаменник - числу, яке показує, в скільки разів відстань на плані менша, ніж на місцевості.

Важливо пам'ятати, що у числовому масштабі обидві цифри завжди подано в сантиметрах. За числовим масштабом зручно визначати, в скільки разів зменшено відстань на плані.

Часто поряд з числовим масштабом пишуть його роз'яснення. Наприклад, в 1 см 100м (тобто 10000см для зручності перетворено в метри). Це означає, що 1 см на плані відповідає 100 м на місцевості. Масштаб, записаний словами, називається іменованим. Відстань на місцевості, що відповідає 1 см на плані, називають величиною масштабу. За допомогою величини масштабу зручно визначати відстані. Наприклад, яка довжина шкільного стадіону, якщо його довжина на плані - 5 см, а величина масштабу - 100 м. Легко обчислити, що довжина стадіону 500 м (5 х 100 м = 500 м).

Як перетворити числовий масштаб в іменований? Наприклад, числовий масштаб 1 : 25 000. Перетворимо 25 000 см у метри = 25 000см = 250м). Отже, іменований масштаб такий: в 1 см 250м.

На планах вміщують також і лінійний масштаб. Його зображують у вигляді прямої лінії, що розділена на рівні частини, зазвичай на сантиметри (мал. 2). Біля кожної поділки - лінії надписують відповідну масштабу відстань на місцевості (100, 200, 100 м ...). При ньому нуль ставлять, відступивши на 1 см від лівого краю відрізка. А перший сантиметр ділять на міліметри (які відповідно означатимуть 10. 20, 30 м.. на місцевості). За допомогою лінійного масштабу можна швидко і легко виміряти відстань і визначити розміри об'єктів на плані, користуючись циркулем-вимірником.

Відстань на плані між об'єктами вимірюють по прямій лінії звичайною лінійкою.

Можна також користуватися циркулем-вимірником. Для цього ставлять ніжки циркуля в крайні точки відрізка, що вимірюється (наприклад, від будівлі до берега озера).

Потім, не змінюючи положення ніжок циркуля, ставлять його на лінійний масштаб. Позначки на лінії одразу покажуть, якою є відстань на місцевості. Якщо розмах ніжок циркуля не відповідає цілому числу сантиметрів на лінійному масштабі, то циркуль зміщують ліворуч за нуль так, щоб його права ніжка опинилася на цілій поділці. Тоді буде видно не лише сантиметри, а й кількість міліметрів у відрізку.

Буває, що за планом або картою потрібно виміряти не пряму відстань, а відстань за ламаними лініями (наприклад, довжину звивистої дороги). Тоді можна скористатися звичайною ниткою. Нитку прикладають до кривої лінії на плані, повторюючи її вигини. Потім, випрямивши нитку, вимірюють її довжину лінійкою. Для таких вимірювань також використовують курвіметр.