Фізіологічна і соціальна зрілість. Соціальні аспекти статевого дозрівання

 

Навчитися розрізняти поняття статі і гендера ;  

Стать і гендер

 

 

 

Стать визначає, чи є людина чоловіком або жінкою. Вона зумовлена структурою генів і є поняттям біологічним.

Від статі залежить будова статевих органів, можливість стати матір’ю чи батьком, а також деякі інші ознаки: пропорції тіла (зріст, ширина плечей, об’єм стегон), розподіл жирових тканин, кількість волосся на тілі й на обличчі, особливості статевого дозрівання, м’язова сила, витривалість, риси обличчя, тембр голосу і навіть міміка й хода.

Ознаки статі формуються у процесі статевого розвитку людини від моменту зачаття до досягнення нею статевої зрілості.

Гендер (статева роль) — поняття культурне і соціальне. Воно визначає риси характеру та особливості поведінки, які вважають характерними для чоловіків і жінок у певному суспільстві. Наприклад, у більшості культур жінкам приписують такі риси вдачі, як турботливість, поступливість, емоційність, а чоловікам — лідерство, стриманість.

Реальна поведінка конкретної людини може відповідати прийнятій у суспільстві, а може, навпаки, вважатися характерною для протилежної статі. Так, чоловіки бувають мужніми і турботливими, а жінки — ніжними й енергійними. У цьому немає нічого поганого. Понад те, вважається, що поєднання в одній людині традиційно чоловічих і жіночих рис характеру робить її повноцінною і надзвичайно дієздатною особистістю, яка вибирає стиль поведінки залежно від конкретної ситуації, а не обмежується тим, що відведено для її статі.

Ознаки статі:	Ознаки гендеру:
з’являються самі собою (без зовнішнього впливу) є універсальними, не залежать від країни, культури, релігії (наприклад, тільки жінки народжують дітей) ніколи не змінюються в історичному процесі властиві лише одній статі	є культурною традицією істотно відмінні в різних країнах і навіть в одній країні (залежно від населеного пункту чи соціального прошарку) можуть змінюватися з часом властиві людям різної статі

 

Прояви сексуального потягу співпадають з різною статевою зрілістю (юнаки – від 17 – 18 до 20 – 25 років, дівчата – 16 – 23 років).

• Ріст організму і систем завершено. Характерним для даної групи є часте закохування і намагання дружби, статевий потяг більш осмислений і цілеспрямований.

Розвиток і зрілість людини

 

Розвиток людини — це якісні фізіологічні та психологічні зміни, що тривають від народження до досягнення зрілості (або до кінця життя). Розвиток людини відбувається у процесі:

• росту — фізичні зміни (зросту, ваги, пропорцій тіла);
• дозрівання – біологічні зміни, запрограмовані генетично (наприклад, статеве дозрівання);
• навчання — відносно стабільні зміни, що відбуваються у процесі набуття досвіду.

Виокремлюють три складники зрілості: фізіологічний (біологічний), психологічний, соціальний (мал.).

 

 

Статеве дозрівання

 

Фізіологічна (біологічна) зрілість настає із припиненням росту та розвитку всіх систем організму, зокрема й репродуктивної (статева зрілість). Якщо дитина живе в нормальних побутових умовах і добре харчується, фізіологічне дозрівання відбудеться само собою і завершиться приблизно у 20 років. Ознаками фізіологічної зрілості є:

• завершення фізичного росту;
• формування статури за жіночим або чоловічим типом;
• набуття здатності зачати і народити дитину.

Статева зрілість настає дещо раніше, ніж біологічна. З цим пов’язані ризики підліткових вагітностей як для матері, так і для дитини.

Статеве дозрівання є складником біологічного дозрівання. Воно починається зі значним виробленням в організмі статевих гормонів. У статевому дозріванні дівчинки вирішальну роль відіграють гормони естроген і прогестерон, а хлопця — тестостерон.

Першою фізичною ознакою статевого дозрівання є швидкий ріст, який називають «стрибком росту». Дитина, яка до цього щороку виростала на кілька сантиметрів, тепер за рік може витягнутися на кільканадцять.

Першими починають видовжуватися кістки: спочатку в долонях і стопах, а згодом у кінцівках. Цим пояснюється деяка незграбність, з якою підлітки тримають предмети, а також їхня «журавлина» хода і те, що вони нерідко перечіпляються за свої ноги. Один хлопець якось поскаржився, що це "наче підбирати монети бейсбольною рукавичкою і ходити в ластах".

Змінюється й форма обличчя — воно втрачає дитячу пухкість, збільшується чоло, загострюються вилиці та підборіддя.

Згодом з’являються вторинні статеві ознаки. Загалом статура хлопців розвивається за чоловічим типом, а дівчат — за жіночим (мал.).

• У хлопців ширшають плечі, грубшає голос — настає мутація, коли кажуть, що голос «ламається», на шиї з’являється кадик, починає рости волосся на обличчі.
• У дівчат збільшуються грудні залози, тоншає талія, окреслюється лінія стегон, статура стає гнучкішою і жіночнішою.

• Строки і темпи статевого дозрівання.

  У середньому статеве дозрівання у дівчат починається на один-два роки раніше, ніж у хлопців. Тому дівчата у п’ятому-шостому класі, як правило, вищі й старші на вигляд ніж хлопці. Проте це тимчасово. За два-три роки більшість хлопців наздоженуть і переженуть дівчат. Строки і темпи статевого дозрівання можуть як надати деяких переваг, так і спричинити проблеми в підлітків обох статей.

  Хлопці, які дозрівають раніше за своїх однолітків, отримують несподівані переваги у зрості та фізичній силі. Це деякий час найбільше цінується у підлітковому середовищі й допомагає їм стати лідерами.

  Хлопці, які дозрівають пізніше, можуть деякий час почуватись аутсайдерами, але це навчає їх жити в умовах конкуренції і спонукає до формування характеру та вольових якостей.

  У дівчат дещо інша ситуація. Ті, хто розвивається раніше, випереджають у розвитку не лише хлопців, а й більшість своїх однокласниць. Це іноді породжує відчуття самотності. Однак така ситуація тимчасова. Досліджено, що дівчатка, які починають розвиватися пізніше, згодом виростають вищими за тих, у кого статеве дозрівання почалося раніше.

  Насправді кожен має свій біологічний «календар розвитку». Він запрограмований генетично, і цим календарем підлітки більше схожі на своїх батьків, ніж на однокласників чи інших однолітків.

• 
  

Вегетативне розмноження

 Вегетативне розмноження квіткових рослин широко поширена в природі, але ще частіше його використовує людина при розмноженні сільськогосподарських та декоративних рослин.

Найчастіше рослини розмножуються вегетативно живцями.

Живець — це відрізок будь-якого вегетативного органу.

Розмноження стебловими живцями

Стебловими живцями (відрізок пагіну з кількома бруньками) розмножують багато дерев і чагарників (тополю, вербу, смородину, троянди), а також багаторічних декоративних (флокси) і кімнатні рослини (бальзамін, колеус, пеларгонії та ін).

 

Для цього навесні, до розпускання бруньок, однорічні здерев'янілі живці довжиною 25-30 см садять у добре підготовлений ґрунт. До осені на живцях зростуть придаткові коріння. Тоді живці викопують і висаджують на постійне місце.

Розмноження кореневими живцями

Для розмноження рослин, у яких на коренях можуть формуватися придаткові бруньки, використовують кореневі живці (відрізок кореня завдовжки 15-25 см). Кореневими живцями розмножують садову малину, шипшину, деякі сорти яблунь і декоративних рослин.

 

На посадженому в ґрунт кореневому живцю з придаткових бруньок розвиваються надземні пагони, від основ яких відростають додаткові корені. Розвивається нове, самостійно існуюча рослина.

Розмноження кореневими відростками

У таких рослин як осика, горобина, тополя, бузок, вишня, малина, осот, іван-чай з придаткових бруньок на коренях виростають пагони — кореневі відростки. Ці рослини називають кореневідростковими.

 

 

З часом у кореневідросткових багаторічників старі ділянки коренів руйнуються, і відростки стають самостійними рослинами.

 

Розмноження листовими живцями

Деякі види кімнатних рослин — бегонію-рекс, сансевьєру, сенполію (узамбарскую фіалку) розмножують листовими живцями. Листя садять у вологий пісок, і на них розвиваються придаткові бруньки і придаткові корені. У природі листям розмножується сердечник луговий.

 

Вегетативне розмноження квіткових рослин щепленням

Теорія:

У садівництві щеплення застосовують з давніх часів. Плодові дерева — яблуні, груші, сливи, вишні — часто розмножують щепленням. Бруньку-вічко або живець культурної рослини зрощують зі стеблом дичка. Дичок — молода рослина, вирощена з насіння плодового дерева. Коренева система дичка володіє більшою потужністю, невибагливістю до ґрунту, морозостійкістю й іншими якостями, яких немає у щепленої культурної рослини. Вічко або живець культурної рослини, взятої для щеплення, називається прищепою, а дичок, до якого прищеплюють, — підщепою.

Щеплення живцем

Щеплення живцем роблять навесні, поки не почали зростати бруньки.
Зрізаний з культурної рослини живець з'єднують зі стеблової частиною підщепи. Місце щеплення туго обв'язують, а зріз пенька замазують садовим варом. Якщо щеплення зроблене правильно, відбудеться зрощення підщепи з прищепою і бруньки прищепи почнуть розпускатися.

 

 

Щеплення брунькою (вічком) — окулірування

Щеплення брунькою здійснюють у другій половині літа.
Для щеплення брунькою біля основи стовбура дички-підщепи гострим ножем роблять надріз кори у вигляді букви Т і відокремлюють кору дичка від деревини.

 

З культурного плодового дерева зрізають однорічний пагін. З нього видаляють листові пластинки, залишають тільки черешки. Потім із пагіну культурного сорту зрізають добре розвинуту бруньку з тонким шаром деревини довжиною 2-2,5 см і вставляють її під кору дичка в надріз. Місце щеплення туго обв'язують, так, щоб сама брунька залишалася вільною від обв'язування.

 

Якщо щеплення зроблене правильно, через 2-3 тижні підщепа зростеться з прищепою, а навесні наступного року з прищепленої бруньки розвивається пагін. Після цього треба зрізати стебло вище місця щеплення. Через 2-3 роки пагін перетвориться у деревце культурного сорту.

Статеві клітини

Будова статевих клітин

Профілактика захворювань репродуктивної системи організму людини Що таке репродуктивна система?

 

Що таке репродуктивна система?

• Репродуктивна система є найважливішою з систем, що забезпечують відтворення виду. Статеві органи чоловіків і жінок розрізняються. На відміну від інших систем організму дозрівання репродуктивної системи - процес тривалий, генетично запрограмований на певний вік жінки і чоловіка.

• 
  
  
  
  
• 
  
• 
  
  
  
  
• 
  
  
  
  
• 
  
  
  
  
• 
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
• 
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

 2. Місяць — природний супутник Землі

Теорія:

Кожної ночі, піднявши голову у небо, ти можеш спостерігати за ще одним космічним, небесним тілом. Це звичайно — Місяць. Що ж це за таємничий об'єкт? То з'являється у небі, то пропадає.

 

 

Це друге після Сонця яскраве, небесне тіло, яке ми бачимо.

Місяць — це велике, тверде, холодне тіло. Він не світиться сам. Місяць, немов дзеркало, відбиває сонячне світло.

Місяць завжди освітлюється Сонцем тільки з одного боку, але ми, у різний час, бачимо освітлену половину по різному. Внаслідок руху орбітою Місяць змінює свою видиму форму, і ці міни називають фазами. Фази залежать від розташування Землі, Місяця і Сонця.

 

 

Основні фази Місяця:

• молодик (новий Місяць)
• повня
• 2 проміжні фази — фази Місяця між молодиком і повнею, коли земний спостерігач бачить близько половини освітленої півкулі, їх називають чвертями: перша чверть і остання чверть.

Це єдиний природний супутник нашої планети. Дивлячись на нього, нам здається, що він такого розміру як Сонце. Насправді Місяць набагато менший. Він розташований у 400 разів ближче до Землі, ніж Сонце. Як і Земля, Місяць має кулясту форму.

Наш супутник обертається ще й навколо Землі. Один оберт він здійснює за 27 діб і 8 год.

Цікаво, що Місяць обернений до нас одним боком. Другого боку землянам ніколи не видно.

Середня відстань від Місяця до Землі — 384тис. км. Сучасні космічні кораблі досягають поверхні Місяця за 15−18год.

Поверхню супутника нашої планети можна побачити в телескоп. Вона нагадує кам'янисту пустелю. На Місяці є гори, кратери від метеоритів. Першим спостерігав Місяць у телескоп Галілей. Він помітив темні ділянки і назвав їх морями. Моря — рівнинні ділянки місячної поверхні.

На Місяці немає повітря і води, тому там не можуть існувати живі організми. Удень дуже спекотно — +115°С, а вночі лютий холод — −160°С. Також там відсутня вода, тож він зовсім не придатний до життя.

Проте Місяць, це поки єдине небесне тіло, на якому побувала людина. 20  липня1969 року Ніл Амстронг уперше в історії людства здійснив висадку на Місяць, і залишив на його поверхні відбитки своїх черевиків.

:

  Земля — планета сонячної системи

Теорія:

Як багато ви знаєте про планету на якій ми живемо? Здавалося б, ми вже знаємо все, адже людство сотні і тисячі років досліджує і розгадує таємниці нашої планети Земля.

Ми вже знаємо, що Земля — це третя планета від Сонця, і єдина планета Сонячної системи на якій є життя. Вона належить до планет земної групи і є найбільшою серед них.

 

 

За дослідженнями сучасних вчених — Земля утворилась приблизно 4,7млрд. років тому, разом із Сонцем та іншими планетами Сонячної системи, з величезної газової хмари або сонячної туманності.

Земля, як і всі планети Сонячної системи обертається навколо Сонця. А також навколо своєї осі. Вісь проходить через центр Землі від Північного до Південного полюса. Період обертання Землі навколо своєї осі називається доба і становить 24 години. Вона обертається з заходу на схід, тобто проти годинникової стрілки.

Середня відстань до Сонця складає 149,5млн. км. Земля обертається по своїй орбіті, але вона не зовсім кругла, вона схожа на злегка приплюснутий еліпс.

Ще видатний учений Піфагор, довів що Земля має кулясту форму, тобто вона як куля. Якщо розділити її на дві половинки то вийде дві півкулі. Верхню півкулю ми називаємо Північною. А нижня півкуля — Південна. Лінія яка ділить Землю на 2півкулі: Північну і Південну називається — екватор.

Будова Землі

Земля складається з трьох головних шарів:

1. Ядро — найгарячіша та найщільніша частина Землі. Воно має внутрішню —тверду частину і зовнішню — рідку частину.
2. Мантія — найбільша за об'ємом оболонка Землі.
3. Земна кора — зовнішній твердий шар Землі. Земна кора у свою чергу поділяється на материкову та океанічну. Материкова становить приблизно 70 км і утворена осадовим, гранітним та базальтовим шарами. Океанічна — приблизно 5-10км, утворена осадовим та базальтовим шарами.

Ученні говорять, що Земля має кілька оболонок.

Літосфера — кам'яна оболонка. Утворює рельєф земної поверхні. Це суходіл: рівнини, пагорби, гори, впадини заповнені водою.

Гідросфера — океани, моря, озера та річки. Усі припаси води на Землі називають Світовим океаном.

Атмосфера — повітряна оболонка. Забезпечує дихання для всіх живих істот на Землі. Саме в цій оболонці відбуваються процеси, які регулюють погоду на планеті.

Біосфера — це жива оболонка, мешканці Землі, рослини, люди, тварини.

На сьогоднішній день на інших планетах біосферу не виявлено, невідомі планети, на яких існує життя.