Мова, навчання, пам'ять, мислення, свідомість

 

Центр Брока або Зона Брока — ділянка кори головного мозку, названа на честь французького антрополога і хірурга Поля Брока, що відкрив його в 1865 (за іншими даними в 1861)^[1], що знаходиться в задньонижній частині третьої лобової звивини лівої півкулі (у правшів), роботою якого забезпечується моторна організація мовлення і переважно пов'язана з фонологічними та синтаксичними кодифікаціями. Центр Брока — це кінетико-моторний вербальний аналізатор, у якому переробляється насамперед пропріоцептивна інформація. При ураженні цього центру виникає так звана афазія Брока (анартричний синдром), яка характеризується неможливістю об'єднання окремих мовних рухів в єдиний мовленнєвий акт.

Область Верніке або Зона Верніке (сенсорно-мовна зона) — зона кори головного мозку, що бере участь у роботі з інформацією, пов'язаною з вимовою . Область Верніке названа на честь німецького невролога Карла Верніке (1848—1905), який вперше описав її в 1874 році.

Розташована в задньому відділі верхньої скроневої звивини домінантної (частіше лівої) півкулі мозку. За Корбініаном Бродманом (1868—1918) зона Верніке відповідає полю Бродмана 22, полю 37 і полю 42.

Функції[ред. | ред. код]

Раніше науковці вважали, що область Верніке відповідає за розуміння інформації, а центр Брока — за відтворення мови, але тепер існує думка, що вони спільно виконують ці завдання.

У той час, коли зона Верніке відповідає за первинну раціональну інтеграцію аудитивних імпульсів і в ній відбуваються процеси розуміння почутої мови, в зоні, розташованій з протилежного боку, на іншій півкулі, обробляються нераціональні компоненти почутого. Саме ця, протилежна до Верніке зона, відповідає за розуміння музики та звукові асоціації.

 

Асиметрія у функціях півкуль була відкрита ще в 1836 році Марком Даксом, сільським лікарем, який встановив зв’язок між пошкодженням лівої півкулі головного мозку і втратою мови у 40 пацієнтів. Пізніше Брок винайшов, що центр мови локалізований у лівій півкулі, у 95% правшів, і у 70% лівшів у 15 % ліворуких мовні центри локалізовані в правій півкулі і у 15 % ліваків були ознаки двобічного контролю мови.

Мислення і мова пов’язані нерозривними зв’язками

З втратою функцій лівої півкулі, яка призводить до розладів мови, людина втрачає й здатність до абстрактного мислення. Причина і характер розладу когнітивних функцій в такому випадку зрозумілі і не викликають подиву. Однак незрозуміло, чому зі втратою абстрактного мислення людина втрачає й гарний настрій. Після лівобічного шоку людина часто смутніє, сутулиться, плечі опускаються вниз, зникає посмішка, у погляді сум і нудьга, все позитивне сприймається з недовірою, а головним критерієм в оцінці будь-якої події стає глибокий песимізм.

Людина не народжується із функціональною асиметрією півкуль

Центри мови в лівій півкулі розвиваються головним чином не від говоріння, а від писання вправ. Але якщо європейського хлопчика-правшу віддати вчитись у китайську школу, центр мови і письма переміститься  в праву півкулю, так як сприйняття ієрогліфів залежить від зорових зон більше ніж від мовних. Безграмотна людина, яка протягом життя буде зайнята рутинною роботою практично не розів’є спеціалізації півкуль мозку.

Вивчення розподілу функцій між великими півкулями головного мозку виявило дивовижне явище. Виявилося, що людина нібито володіє двома слуховими системами та двома формами мислення. Одна слухова система призначена виключно для аналізу звуків мови, інша – головним чином, для сприйняття всіх інших звуків оточуючого світу. Перша у всіх праворуких людей знаходиться в скроневій корі лівої півкулі. Ця система, а разом з нею й абстрактне мислення втрачається в момент дії лівобічного електрошоку. Місця для другої звукової системи у лівій півкулі не знайшлося. Нездатною вона виявилася й до образного мислення – ці функції взяла на себе права півкуля нашого мозку.

Права півкуля – мовчазний помічник

Ще зовсім недавно праву півкулю людського мозку лікарі вважали неробою і “трутнемa”. Тепер вже є очевидним, що права півкуля насправді не байдикує і її правильніше назвати “мовчазним помічником”. Однією з перших спеціалізованих функцій, виявлених у правої півкулі, була функція стримування своєї посестри – домінуючої півкулі. Після вимкнення правої півкулі у людини помітно проявляється балакучість, мова людини стає багатше, з’являються нові слова, фрази стають довшими і складнішими. Однак голос при цьому буває глухим, сиплим, мова втрачає звичний ритм та мелодику. За відсутності правої півкулі світ звуків блідне. Усе, що не є людською мовою, перестає хвилювати людину, звертати на себе увагу. Гуркотіння весняного грому, курликання журавлів у осінньому небі, дзвінки радісний сміх дитини – усе здається одноманітним і нецікавим. Безмежний світ музики доступний лише правій півкулі, та й різнобарв’я навколишньої природи втрачає свою привабливість.

Пошкодження чи вимкнення правої півкулі не веде до порушення ні читання ні письма… якщо, звичайно, хворий користується буквенною системою письма. Однак у осіб китайського походження, які використовують ієрогліфічне письмо, такі порушення призводять до повної втрати писемності при збереженні здатності читати і писати на європейських мовах, якщо вони ними володіють.

Будь-яка функція виконується в результаті єдності та боротьби протилежностей, поєднаних взаємних зусиль обох півкуль нашого мозку. Права півкуля здійснює орієнтування в конкретній ситуації, а ліва її закодовує в мові, переводячи в зручну для аналізу та зберігання форму, класифікує і узагальнює. У лівій півкулі сконцентровані механізми абстрактного мислення, а в правому – конкретного образного мислення Подібний розподіл функцій спонукає пригадати описані свого часу І.П. Павловим чисто людські типи вищої нервової діяльності: мисленнєвий і художній. Однак, здійснення будь-якої форми мислення вимагає обов’язкової гармонійної участі обох півкуль.

Саме спеціалізація півкуль і дозволяє людині розглядати світ з двох точок зору, пізнавати його об’єкти, користуючись не лише словесною логікою, але й інтуїцією. Спеціалізація півкуль ніби породжує в мозку двох співрозмовників і створює фізіологічну основу для творчості.

Спробуємо проаналізувати необхідність взаємодії півкуль мозку у діячів науки – професії, яка безсумнівно вимагає високого розвитку абстрактного мислення. У 1687 році Ісаак Ньютон сформулював закон всесвітнього тяжіння. Лукавий пересмішник Франсуа Марі Ареє, більше відомий під псевдонімом Вольтер, стверджує, що на цю думку Ньютона наштовхнуло яблуко, яке впало до його ніг. Жарт, звичайно, однак у кожному жарті є частка істини. Саме з такого образного сприйняття оточуючої дійсності, опрацьованого й осмисленого лівою півкулею, й народжується пізнання всесвітніх законів.