Дріжджі

 

Мова, навчання, пам'ять, мислення, свідомість

 

Центр Брока або Зона Брока — ділянка кори головного мозку, названа на честь французького антрополога і хірурга Поля Брока, що відкрив його в 1865 (за іншими даними в 1861)^[1], що знаходиться в задньонижній частині третьої лобової звивини лівої півкулі (у правшів), роботою якого забезпечується моторна організація мовлення і переважно пов'язана з фонологічними та синтаксичними кодифікаціями. Центр Брока — це кінетико-моторний вербальний аналізатор, у якому переробляється насамперед пропріоцептивна інформація. При ураженні цього центру виникає так звана афазія Брока (анартричний синдром), яка характеризується неможливістю об'єднання окремих мовних рухів в єдиний мовленнєвий акт.

Область Верніке або Зона Верніке (сенсорно-мовна зона) — зона кори головного мозку, що бере участь у роботі з інформацією, пов'язаною з вимовою . Область Верніке названа на честь німецького невролога Карла Верніке (1848—1905), який вперше описав її в 1874 році.

Розташована в задньому відділі верхньої скроневої звивини домінантної (частіше лівої) півкулі мозку. За Корбініаном Бродманом (1868—1918) зона Верніке відповідає полю Бродмана 22, полю 37 і полю 42.

Функції[ред. | ред. код]

Раніше науковці вважали, що область Верніке відповідає за розуміння інформації, а центр Брока — за відтворення мови, але тепер існує думка, що вони спільно виконують ці завдання.

У той час, коли зона Верніке відповідає за первинну раціональну інтеграцію аудитивних імпульсів і в ній відбуваються процеси розуміння почутої мови, в зоні, розташованій з протилежного боку, на іншій півкулі, обробляються нераціональні компоненти почутого. Саме ця, протилежна до Верніке зона, відповідає за розуміння музики та звукові асоціації.

 

Асиметрія у функціях півкуль була відкрита ще в 1836 році Марком Даксом, сільським лікарем, який встановив зв’язок між пошкодженням лівої півкулі головного мозку і втратою мови у 40 пацієнтів. Пізніше Брок винайшов, що центр мови локалізований у лівій півкулі, у 95% правшів, і у 70% лівшів у 15 % ліворуких мовні центри локалізовані в правій півкулі і у 15 % ліваків були ознаки двобічного контролю мови.

Мислення і мова пов’язані нерозривними зв’язками

З втратою функцій лівої півкулі, яка призводить до розладів мови, людина втрачає й здатність до абстрактного мислення. Причина і характер розладу когнітивних функцій в такому випадку зрозумілі і не викликають подиву. Однак незрозуміло, чому зі втратою абстрактного мислення людина втрачає й гарний настрій. Після лівобічного шоку людина часто смутніє, сутулиться, плечі опускаються вниз, зникає посмішка, у погляді сум і нудьга, все позитивне сприймається з недовірою, а головним критерієм в оцінці будь-якої події стає глибокий песимізм.

Людина не народжується із функціональною асиметрією півкуль

Центри мови в лівій півкулі розвиваються головним чином не від говоріння, а від писання вправ. Але якщо європейського хлопчика-правшу віддати вчитись у китайську школу, центр мови і письма переміститься  в праву півкулю, так як сприйняття ієрогліфів залежить від зорових зон більше ніж від мовних. Безграмотна людина, яка протягом життя буде зайнята рутинною роботою практично не розів’є спеціалізації півкуль мозку.

Вивчення розподілу функцій між великими півкулями головного мозку виявило дивовижне явище. Виявилося, що людина нібито володіє двома слуховими системами та двома формами мислення. Одна слухова система призначена виключно для аналізу звуків мови, інша – головним чином, для сприйняття всіх інших звуків оточуючого світу. Перша у всіх праворуких людей знаходиться в скроневій корі лівої півкулі. Ця система, а разом з нею й абстрактне мислення втрачається в момент дії лівобічного електрошоку. Місця для другої звукової системи у лівій півкулі не знайшлося. Нездатною вона виявилася й до образного мислення – ці функції взяла на себе права півкуля нашого мозку.

Права півкуля – мовчазний помічник

Ще зовсім недавно праву півкулю людського мозку лікарі вважали неробою і “трутнемa”. Тепер вже є очевидним, що права півкуля насправді не байдикує і її правильніше назвати “мовчазним помічником”. Однією з перших спеціалізованих функцій, виявлених у правої півкулі, була функція стримування своєї посестри – домінуючої півкулі. Після вимкнення правої півкулі у людини помітно проявляється балакучість, мова людини стає багатше, з’являються нові слова, фрази стають довшими і складнішими. Однак голос при цьому буває глухим, сиплим, мова втрачає звичний ритм та мелодику. За відсутності правої півкулі світ звуків блідне. Усе, що не є людською мовою, перестає хвилювати людину, звертати на себе увагу. Гуркотіння весняного грому, курликання журавлів у осінньому небі, дзвінки радісний сміх дитини – усе здається одноманітним і нецікавим. Безмежний світ музики доступний лише правій півкулі, та й різнобарв’я навколишньої природи втрачає свою привабливість.

Пошкодження чи вимкнення правої півкулі не веде до порушення ні читання ні письма… якщо, звичайно, хворий користується буквенною системою письма. Однак у осіб китайського походження, які використовують ієрогліфічне письмо, такі порушення призводять до повної втрати писемності при збереженні здатності читати і писати на європейських мовах, якщо вони ними володіють.

Будь-яка функція виконується в результаті єдності та боротьби протилежностей, поєднаних взаємних зусиль обох півкуль нашого мозку. Права півкуля здійснює орієнтування в конкретній ситуації, а ліва її закодовує в мові, переводячи в зручну для аналізу та зберігання форму, класифікує і узагальнює. У лівій півкулі сконцентровані механізми абстрактного мислення, а в правому – конкретного образного мислення Подібний розподіл функцій спонукає пригадати описані свого часу І.П. Павловим чисто людські типи вищої нервової діяльності: мисленнєвий і художній. Однак, здійснення будь-якої форми мислення вимагає обов’язкової гармонійної участі обох півкуль.

Саме спеціалізація півкуль і дозволяє людині розглядати світ з двох точок зору, пізнавати його об’єкти, користуючись не лише словесною логікою, але й інтуїцією. Спеціалізація півкуль ніби породжує в мозку двох співрозмовників і створює фізіологічну основу для творчості.

Спробуємо проаналізувати необхідність взаємодії півкуль мозку у діячів науки – професії, яка безсумнівно вимагає високого розвитку абстрактного мислення. У 1687 році Ісаак Ньютон сформулював закон всесвітнього тяжіння. Лукавий пересмішник Франсуа Марі Ареє, більше відомий під псевдонімом Вольтер, стверджує, що на цю думку Ньютона наштовхнуло яблуко, яке впало до його ніг. Жарт, звичайно, однак у кожному жарті є частка істини. Саме з такого образного сприйняття оточуючої дійсності, опрацьованого й осмисленого лівою півкулею, й народжується пізнання всесвітніх законів.

 

 

ЦВІЛЕВІ ГРИБИ – це гриби, що утворюють плісняву.

Умови масового розвитку цвілевих грибів: конкуренція з боку інших організмів послаблена, підвищена вологість повітря та субстрату, сприятлива температура, доступна наявна органічна речовина.

Мешкають у природі: хоча міцелій, спори та конідії цвілевих грибів присутні практично повсюди, проте побачити плісняву в природі зазвичай не вдається: її розвиток стримують інші ґрунтові організми. 

Мешкають в побуті: на продуктах у поліетиленових пакетах, банках з повидлом,  на скупченнях вологого побутового сміття, на вогких стінах внутрішніх приміщень, дерев'яних  конструкціях в парниках та теплицях, льохах та підвалах, що погано провітрюються.

Розмноження: нестатеве (спорами), причому дрібні та легкі спори розносяться вітроом.

Кольори плісняви: чорна, біла або кольорова (синьо-зелена, темно-сіро-зелена, золотисто-жовта).

 

РИЗОПУС.

Створює чорну плісняву .

Міцелій складається з довгих розгалужених гіф, які стеляться по субстрату, та з пучків гіф, які підіймаються догори і розширюються на верхівці. Клітинні оболонки гіф забарвлені у темно-жовтий колір.

На верхівках гіф, що піднімаються догори, утворюються чорні головки — спорангії зі спорами. Саме чорний колір спорангій надає плісняві чорного кольору.

 

ПЕНІЦИЛ.

Створює синьо-зелену плісняву.

У грибниці гіфи поділені перегородками на окремі клітини.

Гіфи міцелію стеляться по субстрату, від них догори піднімаються інші гіфи, які на верхівці утворюють китицю із ланцюжків сферичних клітин — конідій. 

Сферичні клітини (спори) містяться не в спорангію, а безпосередньо на кінцях гіфів. 

 

АСПЕРГІЛ.

Створює темно-сіру плісняву.

Гіфи міцелію стеляться по субстрату, від них догори піднімаються інші гіфи, які на верхівці утворюють китицю із ланцюжків клітин — конідій. 

 

МУКОР.

Створює білу плісняву.

Нижчий гриб класу зигоміцетів.

Грибниця являє собою одну розгалужену клітину з тонких безбарвних ниток. 

В одноклітинного мукора гіфи не поділені перегородками на окремі клітини і тому містять багато ядер.

Спорангії — чорні головки або горошини на високих ніжках. Після достигання спор спорангії відкриваються, легкі спори розносить вітер, за сприятливих умов на субстраті вони проростають. 

 

Цвілеві гриби є необхідним компонентом природних систем; у виробничій діяльності людини мають промислове застосування; у побутових умовах можуть бути шкідливими і навіть небезпечними для здоров'я людини. 

ЗНАЧЕННЯ У ПРИРОДІ.

• У природі чорні та кольорові цвілі мешкають переважно у ґрунті та розкладають органічні рештки (сапротрофи).

• Роль у ґрунтоутворенні.

ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЛЮДИНИ.

Позитивне значення.

• З пепіциліума та деяких аскоміцетів одержують антибіотики (у 40-х роках XX ст. був отриманий препарат пеніцилін, який став родоначальником цілого класу нових лікарських антибактеріальних препаратів — антибіотиків), лимонну кислоту тощо.

• Виготовлення гострих «грибних» сирів «Рокфор» та «Камамбер».

• Один із видів цвілевих грибів людина використовує для виробництва лимонної кислоти.

Негативне значення.

• У побутових умовах можуть бути шкідливими і навіть небезпечними для здоров'я людини (пліснява псує продукти харчування, та викликає отруєння).

• Конідії аспергила  з повітрям можуть проникати у бронхи та легені, де паразитуючи викликати хворобу аспергільоз. 

• Цвілеві гриби у вологих приміщеннях можуть псувати різні будівельні матеріали: деревину, штукатурку, кахлі, вироби з пластмас тощо

 

Субстрат — це місце прикріплення живого організму, яке може слугувати поживним середовищем.

Конідії (від грец. конія - пил і еідос - вигляд) – спори нестатевого розмноження, що розвиваються поза спорангієм, безпосередньо на міцелію у вищих грибів. 

Спорангій (від грец. спора - сім'я, насінина і ангеіон - посудина) – місце утворення спор у нижчих грибів.  

Використаны джерела-http://8next.com/botan/5722-botan_704.html

Лабораторне дослідження. Будова шапинкових грибів

ШАПИНКОВІ ГРИБИ належать до базидіоміцетів. 

Кількість видів: близько 8000 видів.

Поширення: наземні місця зростання (ліси, луки, степи, поля тощо), а гнойовик водний мешкає у воді (на всіх континентах, окрім Антарктиди).

Назва пояснюється тим, що на поверхні міцелію утворюються плодові тіла, які мають вигляд ніжки і шапки. 

Умови росту шапинкових грибів: підвищена температура (+12 ... +22 °С), достатня вологість, наявність у ґрунті органічних речовин, гриби краще ростуть за безвітряної погоди.

Ріст шапинкових грибів: ріст гриба продовжується до 10 діб (за добу можуть вирости на 4-4,5 см), як він досягає найбільших розмірів і ваги, починається відмирання плодового тіла.

 

Тіло шапинкових грибів – це міцелій, або грибниця, що утворений гіфами. 

Гіфи – система дуже довгих та розгалужених мікроскопічних ниток, що утворюється в ґрунті. 

Ланцюжок видовжених безбарвних клітин утворюють гіфу, а гіфи — багатоклітинний міцелій.

Будова клітини верхівкової гіфи печериці.

Клітини гіф вкриті щільною клітинною оболонкою, основу якої складає нерозчинна у воді та хімічно стійка речовина — хітин. 

Під клітинною оболонкою знаходиться клітинна мембрана. 

Два ядра в цитоплазмі можна побачити через оптичний мікроскоп.  

Вакуоля містить клітинний сік, краплини олії та запаси вуглеводу (глікогену), її теж видно під оптичним мікроскопом. 

Мітохондрії та рибосоми помітні під електронним мікроскопом. 

У верхівковій клітині біля клітинної оболонки на самій верхівці міститься велика кількість дрібних ростових пухирців, завдяки ним росте клітина і з часом ділиться (весь міцелій гриба росте дише верхівками гіф).

Отже, клітини грибів мають еукаріотичну будову. Від клітин тварин вони відрізняються  наявністю клітинної оболонки та вакуолі а клітинним соком. Від клітин рослин вони відрізняються відсутністю хлоропластів. До поділу здатна лише верхівкова клітина гіфи.

 

Будова шапинкового пластинчастого гриба.

 

БУДОВА ШАПИНКОВОГО ГРИБА.

Грибниця у ґрунті гіфами утворює величезну поверхню для вбирання необхідних поживних  речовин, а на поверхні ґрунту утворює плодові тіла. У багатьох видів шапинкових грибів грибниця росте по колу в усіх напрямках, подібно до променів сонця, а на краях такої грибниці формуються плодові тіла грибів.

Грибниця шапинкових грибів утворює плодові тіла (плодові тіла складаються з шапинки та ніжки, або пенька). Шапинкові гриби називають макроміцетами (великими грибами), оскільки плодові тіла цих грибів можна бачити неозброєним оком.

Призначення плодових тіл – утворення спор, якому передує статевий процес.

 

Форми шапинки: кулеподібна, овальна, дзвоноподібна, конусоподібна, пласка. 

Розмір шапинки: від 15-20 мм (у деяких видів опеньок) до 50 см у діаметрі. 

Колір шапинки: коричневий, червоний, зеленкуватий, жовтий тощо. 

З нижнього боку шапинки розміщуються пластинки або трубочки, на яких утворюються органи спороношення зі спорами для розмноження та поширення. 

Шапинкові гриби за будовою нижньої частини шапинки.

Назва	Характеристика	Приклади грибів
пластинчасті	Нижня частина шапинки вона утворена плас­тинками, які розходяться від верхівки ніжки до краю шапинки	Сироїжки, опеньки, мухомори, бліда поганка
трубчасті	Нижня частина шапинки складається зі щільно розташованих трубочок	Білий гриб, підберезник, маслюк звичайний

 

Ніжка за формою може нагадувати діжку, подушку, булаву, циліндр, веретено, також усередині ніжка може мати порожнину. 

 

Покривало – це шкірясте сплетення гіфів, що формується під час розвитку плодового тіла. Покривало може вкривати все плодове тіло, розвиватися між нижньою частиною шапинки та краєм ніжки, залишки покривала можуть залишатись на ніжці у вигляді кільця навіть після висипання спор (бліда поганка, мухомор).

Значення покривала: захищає гіменофор зі спорами від зовнішніх пошкоджень.

 

 

Шапинкові гриби за характером живлення:

• сапротрофи живляться розкладаючи залишки органічної речовини (печериця, глива звичайна, гнойовики, опеньок літній, говорушка запашна, дощовик, несправжній опеньок, грибна локшина, чортові роги);

• симбіотичні (мікоризні) організми отримують поживні речовини від рослин, з якими вони вступають у взаємовигідне співжиття – гіфами гриб поглинає з великої площі воду та мінеральні речовини, які спрямовуються до коренів рослини і виділяються в зоні контакту гриба з кореневими волосками, натомість рослина виділяє в зоні кореневих волосків розчинені у воді цукри та деякі інші органічні речовини, які вона утворила в результаті фотосинтезу (маслюк звичайний з коренями сосни, підосичник з коренями осики, підберезник з коренями берези, боровик з коренями дуба тощо). 

 

Способи розмноження шапинкових грибів: статевий та нестатевий (спорами, вегетативно).

Статевий	Утворюються базидіоспори
Нестатевий спорами	У гіменофорі з нижнього боку шапки формуються спори (клітини, вкриті оболонкою). До моменту дозрівання їх закриває покривало. Потім ніжка видовжується, ша­пинка. розгортається, покривало розривається, спори починають висіватися. Потоки повітря розносять спори на відстані, згодом зі спор розвивається новий міцелій.
Нестатевий вегетативно	Ділянками грибниці

 

ЗНАЧЕННЯ ШАПИНКОВИХ ГРИБІВ У ПРИРОДІ.

• Сапротрофні шапинкові гриби мінералізують органічні рештки, беруть участь у процесах утворення ґрунтів та підвищення їх родючості. 

• Шапинкові гриби споживають різні види тварин: білки, мишоподібні гризуни, борсуки, кабани, козулі, птахи, комахи, суходільні молюски тощо.

• Мікоризні гриби допомагають рослинам у живленні.

 

ЗНАЧЕННЯ ШАПИНКОВИХ ГРИБІВ ДЛЯ ЛЮДИНИ.

• Багато видів шапинкових грибів вживає в їжу, адже вони містять багато білків, вітамінів, необхідні людині мікроелементи (Купрум, Цинк тощо). 

• Агарикальні гриби в плодових тілах містять білки, подібні до білків м'яса, наприклад,  білий гриб (боровик), маслюк, підберезник (бабка), підосичник (красноголовець), хрящ, сироїжки, опеньки. 

• Деякі гриби мають цілющі властивості, антисептиками є білий гриб, печериці, дощовик, або пурхівка (порошок «пурхівка» або шматок  припиняє кровоточивість рани, вона  швидко загоюється).

• Витяжку з білого гриба використовують як діючий засіб при сильних обморожуваннях. 

• Білі гриби уповільнюють ріст і розвиток ракових клітин. 

• Умовно їстівні гриби, отруйні гриби, гриби у екологічно-брудних зонах збирання  завдають отруєння. 

• Завдяки смаковим та харчовим якостям культивуються печериці та гливи.

 

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ЗБИРАННЯ ГРИБІВ

1. Перед збиранням грибів слід добре вивчити ознаки їстівних та отруйних видів грибів місцевості.

2. Збирати лише свіжі гриби з молодими плодовими тілами, бо старі плодові тіла, хоча й приваблюють своїми розмірами, можуть містити отруйні речовини, що утворилися внаслідок обміну речовин гриба.

3. Збирати гриби в екологічно чистих місцях (подалі від великих автомобільних доріг, виробничих підприємств, місць використання отрутохімікатів, звалищ та смітників, поза зоною Чорнобильської АЕС), оскільки гриби здатні накопичувати шкідливі речовини.

4. Збираючи гриби, не руйнуйте грибницю, оскільки на наступний рік буде сформовано менше плодових тіл.

5. Не слід руйнувати плодові тіла отруйних видів грибів, адже вони - частина їжі для тварин.

6. Для збирання грибів використовуйте плетений кошик, адже поліетиленові пакети не пропускають повітря, там накопичується волога, й зібрані гриби можуть зіпсуватися. 

7. При збиранні грибів краще викручувати плодове тіло гриба, зрізують ножем ті види грибів, ніжка яких ламка.

8. Перед тим як покласти гриб у кошик слід очистити гриб від ґрунту та бруду (із шапинки маслюків попередньо очищують слиз) 

9. У кошику гриби розташовують так: великі й тверді гриби кладуть на дно, а зверху - дрібні й ламкі.

10. Відразу після повернення додому зібрані гриби треба ретельно почистити й порізати. 

11. Усі гриби перед подальшою кулінарною обробкою потрібно добре промити.

12. Очищені й порізані гриби або відразу готують у їжу, або кладуть у холодильник для тимчасового зберігання. 

 

Грибниця, або міцелій (від грец. мікес - гриб), - вегетативне тіло гриба, утворене гіфами.

Гіфи (від грец. гіфе - тканина) - нитки, з яких утворена грибниця.

Плодове тіло - щільне переплетення гіфів, що звичайно має форму ніжки і шапки.

Мікориза (від грецького «мікос — гриб, та «ризос — корінь) – співжиття  грибів із коренями рослин.

Базидіоспора (від грец. базидіон) - спора статевого розмноження, що утворюється на поверхні базидії.

Гіменофор - складки, на яких утворюються спори (пластинчастий або трубчастий).

Спора - спеціальна клітина для нестатевого розмноження.

джерело-
 http://8next.com/botan/5735-botan_708.html