Підготовка до контрольної роботи на тему «Літосфера»

 Літосфера. Внутрішня будова Землі

Учені припускають, що земля складається з трьох основних частин: ядра, мантії і земної кори.

Ядро – центральна, серцевинна частина земної кулі. Впевнено можна назвати лише його радіус – близько 3 500км. Учені вважають, що зовнішня частина ядра перебуває в розплавлено-рідкому стані, а внутрішня – у твердому. Припускають також, що ядра складається з речовини, подібної до металу. Температура в ядрі досягає 5 000 0 С.

Мантія – внутрішня оболонка, яка покриває ядро. Її потужність 2 900 км. Мантія – найбільша з внутрішніх оболонок планети (83% об`єму Землі). Мантію, як і ядро, ніхто ніколи не бачив. Температура вища: від кількох сотень градусів до 2 500 0  С.

Верхня частина мантії складена щільними породами, тобто тверда. Проте на глибині 50 – 250 км у ній міститься частково розплавлений шар – астеносфера. Вона порівняно м`яка і пластична, як пластилін чи віск. Ця речовина мантії здатна повільно текти і таким способом переміщуватись.

Земна кора – верхній твердий шар нашої планети. Порівняно з ядром і мантією, вона дуже тонка. Товща (потужність) земної кори найбільша у горах – 70 км, на рівнинах вона становить 40 км, під океанами – лише 5 – 10 км. На тонкій земній корі стоять будинки населених пунктів, здіймають гори, по ній ходять люди, у ній добувають корисні копалини, по ній течуть річки, а в її зниженнях лежать моря та океани.

Земна кора разом з верхньою мантією утворюють літосферу. Вона є єдиною твердою («кам`яною») оболонкою, яка ніби плаває на пластичній астеносфері. Товщина літосфери різна: під океанами – близько 50 км, на материках – до 200 км.

Склад, будову та історію розвитку Землі вивчає геологія.

У межах літосфери найбільшими літосферними плитами є: 

Євразійська, 

Африканська, 

Північноамериканська, 

Південноамериканська, 

Індо-Австралійська,

 Антарктична, 

Тихоокеанська. 

До внутрішніх процесів Землі відносять рухи літосферних плит, землетруси, вулканізм. Вони безпосередньо беруть участь у формуванні рельєфу, впливають на повітряну й водну оболонки Землі. Найактивніше внутрішні процеси проявляються в сейсмічних поясах.

Що таке землетруси?

Теорія:

Повільні рухи земної кори для людини практично непомітні та безпечні. Однак земна кора може відчувати і дуже швидкі зрушення — землетруси.

Землетруси — це швидкі коливання земної кори, викликані підземними поштовхами.

Землетруси – яскраве свідчення наявності в надрах потужних внутрішніх сил, величезної внутрішньої енергії Землі.

Землетруси виникають через зсув гірських порід у глибоких надрах Землі. Ці зміщення відбуваються в осередках землетрусів.

Осередок землетрусу — підземний простір, в якому розриваються і зміщуються гірські породи.

Осередки землетрусів найчастіше виникають на глибині до 10 км. Однак вони можуть бути і більш глибинними — до 700 км.

Від осередків землетрусів через земну кору поширюються коливання, що досягають поверхні Землі. Чим більше глибина осередку і сила поштовху в ньому, тим більше площа землетрусу і його сила. Найсильніші землетруси відбуваються в епіцентрі.

Епіцентр землетрусу — місце на земній поверхні, розташоване безпосередньо над осередком.

 

Руйнівний вплив сейсмічних хвиль

Осередок землетрусу виникає в результаті розриву і зсуву пластів гірських порід. Створюється величезний тиск, гірські породи, які оточують осередок, спочатку стискаються, потім розширюються, і утворюються сейсмічні хвилі — зміщення частинок гірських порід. Джерелом сейсмічної хвилі може бути землетрус, вибух, вібрація або удар. Сейсмічні хвилі (поздовжні та поперечні) поширюються від осередку землетрусу на всі сторони.

 

  

Поздовжня хвиля досягає поверхні Землі першою. Поперечна хвиля відстає від поздовжньої, але сила її удару більша, ніж у поздовжньої хвилі. Саме тому під час землетрусу за першим поштовхом слідує другий, більш руйнівний.

 Що таке вулканізм і вулкани

Теорія:

Вулканізм — це вилив магми на поверхню суші або дно океанів по тріщинах або трубоподібним каналах.

 

 

Вулканізм — гарне, але дуже грізне природне явище, яке супроводжується підземним гулом, потужними вибухами, сильними землетрусами і зливами. Воно пов'язане з виходом магми на поверхню суходолу або дна океану, тобто з явищем, яке називається виверженням.

Лава — вогненно-рідка розплавлена речовина земних надр, виливається на земну поверхню під час вивержень вулканів. Лава відрізняється від магми тим, що у процесі виверження з неї випаровуються гази і пари води.

Магма, яка виливається, перетворюється у потоки лави. Крім лави при виверженні викидаються тверді уламки гірських порід, гази і пари води. Уламків часто буває більше, ніж самої лави. Найдрібніші уламки утворюють вулканічний попіл.

 

Виверження проходять по-різному. В океанах магма часто виходить на поверхню по довгих тріщинах у земній корі. В цьому випадку застигла лава утворює протяжні вулканічні ланцюги.

 

Магма може виливатися і через вузькі канали, за формою схожі на труби. В цьому випадку утворюється конус вулкана.

 

Вулкан — височина (найчастіше гора конусоподібної форми), що виникає над каналами і тріщинами в земній корі, по яким на земну поверхню вивергаються лава, попіл, гарячі гази, пари води і уламки гірських порід.

Будова вулкана

Кратер (від грец. «кратер» — чаша) — чашоподібне поглиблення на плоскій вершині вулкана.

 

Жерло — трубоподібний канал, по якому магма виливається на поверхню.

 

Вулканічний осередок — підземний резервуар магми.

 

Вулканічний попіл — один із продуктів подрібнення магми. Складається з двох частин пилу і піску менше 2 мм у діаметрі.

 

Боковий кратер — побічний кратер вулкана, розташований на його схилі та представляє собою закінчення вивідного каналу, що відходить від центрального жерла.

Майже 2000 років люди пам'ятають про виверження вулкана Везувій (Італія) 24 серпня 79 р. н. е. Це виверження знищило три багатих давньоримських міста — Стабію, Геркуланум і Помпеї.

 Гірські породи та корисні копалини

Теорія:

Тверду оболонку Землі утворюють гірські породи!

 

 

Гірські породи можна віднайти скрізь: у горах, на рівнинах, на морському узбережжі, під океанами, річками, озерами, льодовиками, повсякчас у нас під ногами та в надрах Землі.

Гірські породи — це природні тіла, які вкривають поверхню Землі й залягають у її глибинах. Вони складаються з мінералів.

Гірські породи — це пісок, глина, граніт, базальт, мармур, піщаники, торф, графіт, вапняки та багато інших. Гірські породи утворюються з мінералів.

 

 

Мінерали — однорідні природні тіла, що складаються з однієї речовини й перебувають здебільшого у твердому стані.

Це алмаз, кварц, графіт, золото, срібло, мідь, кам’яна сіль, сірка тощо. Хоча вода й нафта перебувають у рідкому, а природний газ — у газоподібному станах, вони також мінерали. Люди здавна викопували гірські породи й мінерали, щоб їх використовувати.  

 

Корисні копалини — це мінерали і гірські породи, які люди добувають із надр землі та використовують для своїх потреб.

Місця, де в глибинах Землі або на її поверхні залягають скупчення корисних копалин, називаються родовищами.

 

Вивчають корисні копалини й відшукують їхні родовища в природі вчені-геологи. Вони вивчають ознаки залягання покладів корисних копалин. Досліджують скельні породи, їхні уламки, мінеральні джерела та навіть склад рослинності, яка «підказує», де розташовуються корисні копалини. Потім проводять подальшу геологічну розвідку їхніх запасів, оцінюють придатність родовищ для промислової розробки та визначають способи видобування.

 

Утворення корисних копалин:

1. Основні зовнішні сили — це вивітрювання, робота текучих вод, вітру, льодовиків, моря. Значною зовнішньою силою стала і господарська діяльність людини.
    
   
   Вивітрювання
   Процес вивітрювання, незважаючи на назву, не пов'язаний тільки з роботою вітру.
   Вивітрювання відбувається завдяки впливу на поверхню коливань температури, води з розчиненими в ній речовинами і живих організмів.
   Вивітрювання — процес руйнування і перетворення гірських порід на земній поверхні, що відбувається під впливом факторів і умов зовнішнього середовища.
   Саме вивітрювання не призводить до утворення форм рельєфу, а лише перетворює тверді породи в пухкі та готує матеріал до пересування. Результатом такого пересування є різні форми рельєфу.Глибоко в надрах Землі за високої температури (граніт).
2. Після випаровування солоних озер і морів (кам'яна сіль).
3. У надрах Землі — з решток рослин, без повітря, за високої температури (кам'яне вугілля).
4. У надрах Землі — з решток рослин під дією бактерій (нафта і природний газ).
5. На дні морів із черепашок морських тварин (крейда, вапняк).
6. Під час руйнування гір (пісок, глина).

Абсолютна та відносна висота

Теорія:

Земна поверхня здебільшого є нерівною та складається з опуклих та увігнутих ділянок, різноманітних за формою та розміром.

 

Перед тим, як зобразити форми рельєфу, гори та рівнини, западини, необхідно визначити показники абсолютної та відносної висоти місцевості.

Абсолютна висота — це висота даної місцевості, яка визначена від рівня Балтійського моря.

Рівень Балтійського моря прийнято брати за початок відліку висот, його показник 0 м.

Точки, які розташовані вище рівня моря, мають додатній показник абсолютної висоти, точки, які розташовані нижче рівня моря — від'ємний показник абсолютної висоти.

Абсолютна висота точок на планах місцевості та топографічних картах визначається за горизонталями. На місцевості — за репером.

Репер — закріплений на місцевості геодезичний знак, що позначає висоту над рівнем моря даної точки земної поверхні.

Висота точки визначається за допомогою нівелювання.

 

 

Репер

Відносна висота точок — це перевищення висоти однієї точки земної поверхні над іншою.

Визначення відносної висоти

Обчисліть відносну висоту між найвищою  та найнищою точкою земної кулі

Розв'язок. Найвищою точкою земної кулі є гора Джомолунгма, висота якої 8848 м, а найнижчою — Маріанський жолоб — — 11022 м. Тому відносна висота становитиме 19870 м:

8848 м - (-11022 м) = 19870 м

Відповідь: відносна висота між найвищим і найнижчим пунктами земної кулі становить 19870 м.

Уміння визначати відносну висоту місцевості потрібне людині не тільки в її господарській діяльності, а й для збереження здоров’я. В медичній літературі є таке поняття як «гірська хвороба». Будь-яка людина, яка потрапляє на висоту вище 1000 м від того місця, де вона мешкала, ризикує зіткнутися з проблемами. При наборі висоти щільність повітря зменшується і організм перестає отримувати необхідну кількість кисню. Давайте спробуємо визначити, чи загрожує нам ця хвороба, якщо ми вирішимо підкорити найвищу точку України – Говерлу, висота  якої становить 2061 м. Висота міста Рахова – 430 м

Визначити відносну висоту

2061 м – 430 м = 1631 м

Тепер ви знаєте, як визначити висоту точок земної поверхні.

Що таке рельєф?

Теорія:

Поверхня земної кори як на суші, так і на дні морів і океанів нерівна. На одних її ділянках піднімаються гори або розташовуються рівнини, на інших — глибокі западини. Тільки завдяки нерівностям на Землі існують суша і життя на ній. Якби поверхня планети була плоскою, вона виявилася б покрита океаном глибиною 2450 м.

Рельєф — сукупність всіх нерівностей поверхні Землі.

Рельєф вивчає географічна наука геоморфологія.

 

Зверни увагу!

Будь-яка нерівність поверхні Землі являє собою форму рельєфу, яка має висоту, площу та обриси.

Опуклі форми рельєфу називають додатними. 

Це гори, височини, пагорби на суші та дні океанів.

Угнуті форми — улоговини морів і озер, яри, балки — називають від'ємними формами рельєфу.

Планетарні форми рельєфу — це материки та западини океану. До найбільших форм належать гори та рівнини. Великі форми — це хребти та западини у горах, низовини і височини на рівнинах. Середні та дрібні форми — яри, пагорби та інші нерівності.

 

Планетарні форми рельєфу

Теорія:

Рельєф Землі дуже різноманітний. Він складається зі низовин, височин і рівних поверхонь. Найбільші форми рельєфу — це материки і западини океанів. Їх існування пов'язано із будовою земної кори. Материки і западини океанів називають планетарними формами рельєфу.

Материки

Материки — великі ділянки континентальної земної кори, оточені з усіх боків водами океанів.

Материки можна порівняти з гігантськими височинами, обмеженими крутими схилами.

 

Нині на Землі 6 материків загальною площею менше 1/3 поверхні Землі.

 

Материки

 

Материки Землі мають такі площі (в порядку спадання):

1. Євразія — 53,89 млн км², це найбільший материк, на який припадає 36 % площі суші;
2. Африка — 30,25 млн км²;
3. Північна Америка — 20,4 млн км² (без островів), 24,2 млн км² (з островами);
4. Південна Америка — 17,82 млн км²;
5. Антарктида — 13,66 млн км² (разом із шельфовими льодовиками);
6. Австралія — 7,69 млн км², це найменший материк Землі, за площею в 7 разів менше Євразії.

Океани

Океани — великі ділянки єдиного Світового океану, які розрізняються рельєфом дна, особливостями руху і властивостями вод, рослинним і тваринним світом.

Океани

 

Площі океанів (у порядку спадання):

1. Тихий океан — 178,68 км²;
2. Атлантичний океан — 91,66 км²;
3. Індійський океан — 76,17 км²;
4. Північний Льодовитий — 14,75 км²

джерело-https://disted.edu.vn.ua/courses/learn/2084

https://www.miyklas.com.ua/p/geografia/6/obolonki-zemli-litosfera-37192/zemletrusi-38590/re-dd899529-b318-4701-b9cb-46297513a05b

https://www.miyklas.com.ua/p/geografia/6/obolonki-zemli-litosfera-37192/relyef-absoliutna-ta-vidnosna-visota-mistcevosti-38584/re-c622488f-0c02-452f-ac96-feeae41b9b41

https://www.miyklas.com.ua/p/geografia/6/obolonki-zemli-litosfera-37192/vulkanizm-i-magmatizm-38592/re-ab168821-d33d-4986-b4c1-0be96226c1d6